та для фанатичних москвофілів. Простому народові, міркував Франко, потрібні переклади на живу народну мову. Саме до цієї роботи, знайшовши меценатів, Франко залучає на початку 1879 року представників передової творчої молоді. На пропозицію Белея видання було названо "Дрібною бібліотекою". Першою книжечкою стала брошура "Повісті Еркмана - Шатріана" в перекладі Белея, частково передрукована з "Друга". Одночасно з "Повістями" вийшло оповідання Г. Іванова "Війна за волю" в перекладі Франка. У передмові до нього Франко пише: "Віддавна вже віримо ми в гадку, що вчинимо прислугу землякам, а дальше і вбогій літературі нашій, взявшись видавати дрібними книжечками - "метеликами" - бібліотеку цікавих і добірних творів літературних".
Франко визначив мету "Дрібної бібліотеки" насамперед у вихованні нової ґенерації, а отже омріяної "революційної інтелігенції", і планував орієнтувати її на молодь. Павлик не був із цим згоден, вважаючи, що орієнтуватися треба на простий народ, але згодом перемогла концепція Франка: виховувати з допомогою "Дрібної бібліотеки" з молоді нову, високоосвічену інтелігенцію, яка б понесла потім передові суспільні думки й наукові досягнення в народ. Франко хотів надати "Дрібній бібліотеці" практичного значення в галузі освіти і наполягав, щоб у ній превалювали переклади наукових праць.
"Дрібна бібліотека" друкувалася найпрогресивнішим на той час фонетичним правописом - "драгоманівкою", і тільки деколи - "кулішівкою". Під час роботи над "Дрібною бібліотекою" Франко зблизився з народовською молоддю з "Дружного лихваря", і в цьому гуртку також готувалися до друку переклади.
Серед визначних творів, що стали приступні для галицького читача завдяки "Дрібній бібліотеці", слід назвати містерію "Каїн" Байрона, "Думи і пісні найзнатніших європейських поетів" (все в перекладі Франка), роман "Довбня" Еміля Золя в перекладі О. Рошкевич, а завершувало серію оповідання Франка "На дні". Другу групу видань "Дрібної бібліотеки" складали переклади наукових творів з галузі суспільних та природничих наук, метою яких була популяризація серед широких кіл інтелігенції кращих досягнень передової науки та поширення матеріалістичного світогляду в Західній Україні. Цікава подробиця: у десятому та одинадцятому випусках були опубліковані дві статті бельгійського економіста і публіциста Е. Лавеле у перекладах Франка "Власність ґрунтова і її історія" та "Сільська община в Росії". За збігом обставин саме Лавеле за свою критику "Капіталу" Маркса був підданий анафемі як втілення "ідіотизму буржуазних мислителів". Радянські літературознавці, не змігши приховати цей явний прокол Франка-марксиста, знайшли "виправдання": Франко просто помилився, бо не був ще настільки загартований, щоб відрізнити "правду" від "буржуазної брехні".
В другій половині 1879 року Франко вирішує здійснити своєрідну "експедицію" з метою роз'яснення марксистських ідей серед народовської інтелігенції старшого покоління. Він розміщує у "Правді" свій переклад праці німецького соціаліста Ганса Шеля "Суспільно-політичні сторонництва в Німеччині", що згодом вийшла з передмовою Франка в "Дрібній бібліотеці". Редакція "Правди" намагалася висловити своє ставлення до соціалізму взагалі і Шеля зокрема, на що Франко негайно відреагував статтею "Редакція "Правди" в боротьбі з вітряками", спрямованою на те ж, що і "Критичні письма о галицькій інтелігенції" - викриття і розвінчання. Отже, порозуміння з народовцями не вийшло і в цей раз. "Дрібної бібліотеки" не вистачало для того, щоб в повний голос пропагувати революційні ідеї, і в 1879 році Франко починає роботу, спрямовану на організацію власної газети. Але сталося інакше. Навесні 1880 року Франка було ув'язнено, і, коли за три місяці він вийшов з в'язниці, йому буквально загрожувала голодна смерть. Однодумці зібрали кошти на одну лише книжечку - оповідання "На дні", яке і стало останнім, чотирнадцятим випуском "Дрібної бібліотеки".
"Дрібна бібліотека", безперечно, справила певний вплив на громадську думку, привернувши увагу як молоді, так і старшої інтелігенції до сучасної науки та літератури. Хоча в цей раз грошова скрута та політичні переслідування не дали Франкові продовжити цей проект, згодом він відновив його у вигляді "Наукової бібліотеки" та "Хлопської бібліотеки".
Франко - редактор журналу "Світ"
Період існування журналу "Світ" - 1881-82 роки - позначений значним послабленням революційного руху радикалів і посиленням їхніх ідейних супротивників, москвофілів і особливо народовців. У 1880 році виникають видання, якім судилося відіграти величезну, чи не вирішальну роль в консолідації галичан: журнал "Зоря" та газета "Діло". Іван Франко співпрацює в "Ділі" - на той час справді передовому виданні, що поставило собі за мету досягти компромісу з москвофілами - як співпрацював і в народовському виданні "Правда", редаґованому тим самим В. Барвінським, до його закриття у 1880 році. Виправдовуючи себе перед Драгомановим та іншими однодумцями, він називав єдиною причиною співпраці в виданнях опонентів жахливу фінансову скруту. Насправді ж Барвінський зробив усе, щоб залучити до створення "Діла" якомога більше молодих прогресивних авторів, в тому числі і з-поміж радикалів.
Народовська, або "українофільська" преса на довгі роки посіла чільне місце за популярністю серед галицьких українців всіх соціальних верств. Проголошений Барвінським курс на порозуміння з представниками інших партій допоміг "Ділу" розширити свою аудиторію за рахунок промосквофільської або промарксистської частини галичан. Щоб конкурувати з народовцями, журналістам-радикалам необхідно було виробити якісно нову концепцію, навчитися поміркованості, переосмислити саму ідею своїх видань.
Інша народовська газета - "Батьківщина" Ю. Романчука - була заснована в 1879 році і досягла великого успіху. Франко високо оцінював редакторську майстерність Романчука та готовність "Батьківщини" йти на компроміс не тільки з політичними опонентами, а з одвічним "супостатом" галицьких українців - поляками. Але "Батьківщина" не оцінила крок назустріч, який у