Отже, в середині 70-х років, коли 20-річний Іван Франко, спершу дрогобицький гімназист, згодом студент Львівського університету, починає свою журналістську діяльність, в Галичині були наявні два сформовані культурні табори, опозиційні одне до одного, що мали кожен свою систему преси. Москвофіли гуртувалися навколо спонсорованого Михайлом Качковським впливового "Слова" (1861-1887), критикованого за відданість "язичію" та химерним квазі-проросійським ідеям разом із лояльністю до Габсбургів не тільки політичними опонентами, а й громадськістю Російської імперії (зокрема, М. Чернишевьским). "Слово" орієнтувалося на такі сумнівні в плані політичної платформи російські видання, як "Московские ведомости", "Биржевые ведомости", часом передруковуючи з них матеріали. Головними рупорами суспільно-політичної платформи народовців були журнали "Мета" (1863-1865), а затим інспірована Кулішем "Правда" (1867-1898). Австрійська влада дивилася на конфронтацію в галицькому суспільстві крізь пальці, поляки ж почували однакову ворожість до обох таборів, відчуваючи в русинах серйозних конкурентів у володінні Східною Галичиною. В усякому разі, обидва ворогуючі табори були надто зациклені на внутрішніх галицьких проблемах, щоб перейнятися свіжими подихами модерної суспільно-політичної думки. Тим часом найновішою і найпрогресивнішою течією, що потроху захоплювала Європу, був соціалізм.

РОЗДІЛ 1

Співпраця Франка у журналі "Друг"

"Революційно-демократична українська періодика постала не звичайним шляхом організації видань з революційною програмою, а шляхом переродження та ідейного самозаперечення рядового студентського журналу "Друг", " - пише у передмові до своєї монографії "Українська революційно-демократична журналістика" (Київ, 1959) О. І. Дей.

Журнал "Друг" почав виходити весною 1874 року як орган москвофільської студентської організації "Академический кружок", що існував при Львівському університеті (аналогічний народовський гурток називався "Дружний лихвар"). Вже на третій рік існування "Академического кружка" члени цієї організації вирішили розпочати видавничу діяльність, маючи на меті випускати "Бібліотеку повістей", для чого члени гуртка отримали для перекладу різноманітні, як правило, другосортні твори польської, французької та німецької літератури. "Бібліотека повістей" так і не була реалізована (єдиний випуск містив оповідання Антона Дольницького, члена гуртка, "Принада"), але відповідальний комітет вирішив з 1 квітня 1874 року видавати двічі на місяць літературну газету розміром в один аркуш, що містила б поезії, наукові статті, всячину та новини. Відповідальним редактором став Ієронім Кордасевич, заступник голови гуртка. У доборі матеріалів брали участь А. Дольницький, С. Лабаш, О. Калитовський. Згодом об'єм видання було збільшено до 1, 5 аркуша, тираж з 600 зріс до 2000 примірників. З приходом у жовтні 1874 року у редакцію Михайла Павлика, що був обраний секретарем комітету, виникли розбіжності у питанні мови. Ось зразок протоколу засідання комітету, що водночас є ілюстрацією проблеми: "При дебаті о язиці розділились товариші на дві партії: Дольницький і Павлик требовали малоруського (живого) язика с правописью точно отдаючою звуки виговора, - Кордасевич же і Лабаш - аби язик "Друга" хилился больше до общерусского, вслідствіє чого розійшлися, не рішивши нич. " Саме проти такої суміші російської, української та церковнослов'янської мов гаряче протестував Павлик, саме з нею боролися народовці, і саме нею виходив "Друг". "Бесіда допотопна, ні то великоруська, ні то малоруська, ні то церковна. Сюжети не менш допотопні, системи провідної думки - ніякої, ось що далося сказати про "Друга" за перші роки його існування, - писав Франко в 1878 році, - Розуміється, старі тіснолоби галицькі радувалися новій газеті, славили нашу "многонадежную молодеж", - і "Друг", як і все в Галіції, благоденствував, не думаючи навіть, що є якісь серйозні питання на світі, що є якийсь напрям, котрий повинен ціхувати всяку газету молодих, живих і гарячих людей".

В "Друзі", крім перекладних творів, а також творів російської літератури, що не зазнавали на сторінках журналу змін, друкувалися проза та поезія тогочасних галицьких авторів, дуже слабкі і немічні з ідейного боку. Загальна атмосфера цієї літератури, за словами Франка, відзначалася "в українському письменстві пам'ятним антрактном 1962-1872 років, десятиліттям страшного і фатального затишку та застою, млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а для власного бюрка, загальним занепадом".

В такий журнал приходить у 1874 році Іван Франко, дебютувавши під псевдонімом "Джеджалик" з сонетом "Народнії пісні", наступного року давши на конкурс на повість з життя Русі свою першу повість "Петрії і Довбущуки", написану живою народною мовою, а також друкуючи в журналі свої поезії, що яскраво виділялися на сторінках "Друга". Втім, це був далеко не той Франко, що постає у подальшій своїй творчості. "Патріотизму я тоді ще не знав, " - зазначає він у своїй автобіографії. Та Франко був безсилий на цьому етапі змінити концепцію "Друга", його другосортність та неперебірливість, відірваність від потреб народу, яку палко засудив у своїх листах до редакції М. Драгоманов. Редакція "Друга" вступає у палку полеміку з Драгомановим, піддаючи критиці його твір "Видумки "Киевлянина" та польських газет про малоросійський патріотизм".

Дискусія щодо мовної орієнтації, яка розпочалася в "Друзі" 1875 року, вимагала одночасного розв'язання ідейно-естетичних питань про завдання інтелігенції, науки, літератури, журналістики, що назріли в суспільстві. Питання інтелігенції було