“Епоха ренесансу (відродження) реформація в політичному житті”

П л а н :

Політична думка доби феодалізму.

Теологічні тлумачення політичних інститутів і процесів.

Гуманістичні вчення доби реформації та відродження.

Раціоналістичні концепції політичної думки.

Особливість уявлень про політичну думку доби феодалізму по-лягала в богословському їх трактуванні. Але водночас навіть ви-датні теологи тієї епохи часто посилалися на Арістотеля, роблячи свої узагальнення щодо розвитку сучасного їм політичного життя.

В епоху середньовіччя людська сутність із політичної була зведена до релігійної. Християнство перетворило гнучкі ідеа-ли античних філософів на легкозасвоювані догмати. Релігійні догми одночасно стали і політичними аксіомами. Їх суть до-сить чітко визначив А- Августин, який писав, що весь рід люд-ський, життя якого від Адама до кінця цього віку є, так би мови-ти, житіям однієї людини, визначається божими законами,... а ке-рують ті, котрі піклуються, як чоловік — жінкою, батьки — дітьми, пани — рабами. Підкоряються ті, про кого дбають, як жінки — чоловікам, діти — батькам, раби — панам.

Найяскравіше це виявляється у зас-новників християнської політичної теорії — Аврелія Августина (354-430) і Фоми Аквінського (1226-1274). Августин, на відміну від Платона й Арістотеля, побуду-вав свою концепцію "кращого життя" (щастя від Бога) на мо-жливостях і здібностях людини, реалістичному гуманізмові: людина не зневажає іншу людину через її вади, вона ненави-дить вади, зате любить людину.

У християнському політичному вченні Ф. Аквінського дер-жава розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог. Мета держави — збереження порядку та громадянського спокою. Згідно з Аквінатом, влада має божий характер. Ідеальною формою управління він вва-жав змішану: монарх уособлює єдність, аристократія — нале-жні їй заслуги, а народ, який залучається до управління, є гарантом соціальної злагоди. Дії монарха обмежені законами. З волею народу слід рахуватися.

І Августин, і Аквінат намагалися обґрунтувати верховенство церкви над світською владою.

З часом релігійна концепція політики втрачає панівне ста-новище. Християнству не вдалося утримати її як світський придаток до релігії.

У суспільному житті відбулися серйозні зміни. На арену по-літичного життя вийшли нові сили.

Період Реформації (ХУІ-ХУІІ ст.) в більшій частині Західної Європи характеризувався зародженням нових економічних від-носин, активними політичними рухами низів і бурхливими сплесками в духовному житті. Особливо це виявилося в діяль-ності римсько-католицької церкви й ставленні до неї світської влади в більшості європейських країн, які прагнули незалежно-сті від Риму й установлення своєї державної релігії. Найяскра-віший приклад — протестантська Реформація в Німеччині. Це й повстання нижчих дворян під керівництвом фон Зікінгена в 1523 р., й Велика селянська війна 1525 р., й т. ін. Всі вони були спрямовані проти римсько-католицької церкви й увійшли в іс-торію з такими реформаторами, як М. Лютер і Т. Мюнцер.

М. Лютер виступав проти претензій католицького духовен-ства на контроль віри й совісті на правах посередника між людьми та Богом. Була висунута вимога ліквідації відособле-ного стану священиків, усієї їх надзвичайно дорогої ієрархії. Підупав авторитет папських декретів і постанов, рішень собо-рів. Єдиним авторитетом залишалося Святе писання.

Т. Мюнцер також виступав проти офіційної церкви. Його проповіді й організаторські здібності, що розкрилися в селян-ській війні, були пов'язані з боротьбою проти панівної цер-ковної та владної еліти. Він стверджував, що тільки трудовий народ, "ремісники і плугатарі", здатні розуміти мету Бога, адже їх інтереси цілком збігаються. На думку Мюнцера, майбут-ній лад можливий лише як результат боротьби народних мас проти поневолювачів. Ліквідацію феодалів і передачу всіх ма-теріальних благ до рук трудящих шляхом зрівняльного розпо-ділу він вважав початком "майнової спільноти".

В Англії Реформація, започаткована згори, набула дещо ін-шої спрямованості. Починаючи з 1534 р., тобто з уведенням "Акта про верховенство" й утворенням англіканської церкви, пориваються зв'язки з Ватиканом, закриваються монастирі, а їх землі конфіскуються, приймається англіканський символ віри з 39 статей, у яких відкидались основні догмати католицької цер-кви. Англіканська церква стала прикладом компромісного варі-анта протестантизму, компромісу між землевласниками-аристо-кратами й великою буржуазією, досягнутого внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних зазіхань папського двору. Причина компромісу до-сить проста: як одні, так і інші вбачали в релігії засіб впливу на свідомість людей, щоб зробити їх слухняними наказам господа-рів, яких поставив над ними промисел Божий.

В історичному розвитку набуття політичною думкою фор-ми теорії не означало, що вона стала наукою. Для цього необ-хідний своєрідний "поріг науковості". Але це залежить від об'-єктивної складності самого об'єкта. Тому історично раніше ці процеси відбувалися в дослідженні просторових співвідношень тіл, законів їх переміщення та механічної взаємодії.

У політиці “поріг науковості” виявився незрівнянно вищим, ніж у механіці чи астрономії. Й справа тут не тільки в більшій складності об'єктів дослідження. Сам суб'єкт пізнання не від-окремлений від процесів, які він вивчає, і є їх учасником. Мабуть, саме тому науковість політики формується значно пізніше, ніж у точних науках. І хоча в політиці розвива-лися нові ідеї й теоретичні принципи, політична думка до-вго не могла виконати головну для наукового методу пізнавальну операцію — "відокремити" від себе об'єкт сво-го пізнання.

Аналіз сутності політичних процесів, що є головним завдан-ням науки, систематично підмінявся роздумами про те, якими вони повинні бути, а політична теорія в цілому залишалася в полоні споглядальних уявлень про "природу людини". Оскільки потреби людей характеризувалися при цьому як щось постійне (а такою бачилася й сама природа), то політика й у теоріях ХУІІ-ХУІІІ ст. трактувалася здебільшого надісторично, як сукуп-ність незмінних відносин,