Перепис 1959-го проводився в період хрущовської відлиги, і, порівняно з наступними — 1970 і 1979 рр., — отримані дані було подано найповніше. Про кожну союзну республіку видали окремий том, де наводилася вікова структура населення та, що слід особливо підкреслити, єдиний раз були опубліковані дані про чисельність військовослужбовців («у рядах Радянської Армії — 801,1 тис. чол.»). В умовах зростання таємності брежнєвських часів дані наступних переписів 1970 і 1979 рр. у відкритих публікаціях були дуже мізерними. Приміром, і по СРСР, і по союзних республіках не наводилася вікова структура населення. Певне, вважали (в дусі військових концепцій XIX століття), що наші тодішні стратегічні противники по НАТО зуміють здогадатися, скільки мільйонів солдатів ми зможемо поставити під рушницю на випадок нового воєнного протистояння. Але й без цих даних Муррей Фешбах у Бюро переписів США видав тими роками кілька дуже точних розрахунків вікової структури населення СРСР.

Ще одним прикладом підтасування даних стали показники письменності населення СРСР. Ці відомості в радянських переписах — починаючи з 1939-го і до останнього — за 1989 рік, наводилися лише для населення віком від 15 до 49 років. Якщо нижня вікова межа тут цілком закономірна і загальноприйнята у світовій демографічній статистиці, то верхня в 49 років штучно відтинала старші вікові групи, серед яких неписьменних було значно більше, і давала сприятливішу картину. По Україні відсутність даних про письменність населення старшого віку призвела до того, що протягом кількох років ПРООН у «Доповідях про людський розвиток» наводила цифри, що письменність усіх жителів України, старших 15 років, досягає в нас лише 95,0%. Тобто виходило, що один з кожних двадцяти громадян був неписьменним. Хоча насправді в Україні, за переписом 1989 року, було 1,6% неписьменних.

Загальна зміна чисельності населення України в повоєнні роки наведена в табл. 3. Хоча в нас наводилися й офіційні дані до 1950 року, оперувати ними можна з багатьма застереженнями. Швидше за все, відразу після війни, у середині 1945-го, населення становило приблизно 33,5—34,0 млн. чол. Якби не було війни, 1945 року в Україні мешкало б 43,0—43,5 млн. чоловік. Тобто прямі й непрямі (через падіння народжуваності) втрати за п’ять воєнних років досягли, за орієнтовними оцінками, приблизно 10 млн. жителів.

У повоєнний період населення України збільшувалося. 1957 року його чисельність перевищила 40 млн., 1965-го — 45 млн. і 1981-го — 50 млн. Зростання тривало до 1993 року, коли чисельність населення досягла 52,2 млн. Після цього почався істотний спад. На середину 2001 року нас уже стало менш як 49 млн. Частка міських жителів зросла майже вдвічі — з 34,9% 1950 року до 67,7% 2000-го. Причому 50-відсотковий рубіж було пройдено 1965-го.

Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація, що під час проведення в СРСР переписів населення, зокрема останнього, 1989 року, при централізованій розробці отриманих від України даних Москва проводила додаткове долічування. Тому справжню чисельність населення завищували, і величина цього завищення залишається досі невідомою. Такі долічування справді були. Річ у тому, що під час переписів потрібно було якось розподілити військових, які перебували за межами СРСР — у тодішній НДР, Чехословаччині, Польщі, інших країнах. Їхня загальна чисельність спільно з родинами становила щось між мільйоном і півтора мільйонами чоловік. Певний час під час виборів до Верховної Ради СРСР створювалися три-чотири виборчі округи поза територією країни. Процедура таких долічувань і чисельність цих контингентів вважалися таємними. Але, наскільки можна судити, військовослужбовці термінової служби враховувалися за місцем їхнього призову. А офіцери й надстроковики, які могли служити по десять-двадцять років і разом із родинами досить часто змінювали місце служби, мабуть, додавалися (разом із сім’ями) до постійного населення на пропорційній чи якійсь іншій основі. Незрозумілим залишається питання і про те, як у переписах враховувалися особи, котрі перебували в місцях позбавлення волі на території інших союзних республік (приміром, жителі України у мордовських таборах).

РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ

У січні активно дебатувалося повідомлення Державного комітету статистики України про кількість та склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

У цілому перепис виявив основні тенденції розподілу населення України за соціальними та етнічними групами, хоча, за різними оцінками, поза переписом залишилося від 0,5 до 1 відсотка міського населення.

Крім того, перепис врахував до кількості населення України тих громадян України, які працюють за кордоном. Водночас, велика кількість закордонних працівників (за деякими оцінками – до 30%) вже ніколи не повернуться в Україну на постійне проживання, а навпаки можуть вивезти за кордон своїх родичів з України.

З огляду на ці тенденції, демографічна ситуація в Україні виглядає ще більш загрозливою.

Згідно з даними перепису загальна кількість наявного населення України станом на 5 грудня 2001 року за уточненими даними Всеукраїнського перепису населення становила 48 млн. 457 тис. осіб, що на 3 млн. менше, аніж згідно з переписом 1989 року.

У ході Всеукраїнського перепису населення, крім наявного, було обліковане також і постійне населення, за кількістю якого здійснюються розрахунки показників, що характеризують соціально-економічну структуру населення. Загальна кількість постійного населення України станом на 5 грудня 2001