Реферат на тему:
Теоретичні основи молодіжного і дитячого руху в Україні
ПЛАН
1. Стан дослідженості молодіжного руху в Україні.
2. Молодіжний рух як соціальне явище.
3. Періодизація молодіжного руху.
4. Молодіжний та дитячий рух як система.
1. Стан дослідженості молодіжного руху в Україні.
Враховуючи, що „юнологія” є наукою про молодь та її фундації (організації), а також беручи до уваги те, що громадські молодіжні організації є вагомим фактором соціалізації – подальші наші лекції ми присвятимо розгляду саме організованого молодіжного руху на теренах нашої України.
Молодіжний рух в Україні існує доволі давно, однак досліджень з проблеми молодіжного руху є на даний час доволі мало. Це пояснюється тим, що в радянський час молодіжний рух на Україні не існував. Пізніше у 80 роках починаються розвиватися тенденції описового характеру, що до діяльності молодіжного руху в основному неформальних.
У 90 роках спостерігається поширення вивчення молодіжного руху, воно стає більш багатоплановим. В Україні молодіжний рух почав інтенсивно розвиватися і досліджуватися після 1991 року. Вагомий внесок щодо розвитку знань з проблем молодіжного руху в Україні внесли: А. Булавін, В. Головенько, А. Корнієвський, М. Пашко, В Прилуцький, Н. Головатий. Поряд з цими головними дослідниками здійснюється дослідження різноманітних аспектів молодіжного руху на місцевому рівні. Серед тернопільських дослідників проблеми молодіжного руху можна назвати: М. Окаринського, Ю. Поліщука.
На сучасному етапі розвитку молодіжного руху є докладною праця А. Корнієвського і В. Головенька: «Український молодіжний рух: історія і сьогодення». У цьому посібнику автори визначають місце та роль молодіжного руху в житті суспільства, розглядається його історія та генезис в Україні. Велике місце приділяють автори проблемі діяльності молодіжних організацій в умовах тоталітарного режиму, аналізуючи при цьому особливості розвитку молодіжного руху в діаспорі та сучасний стан.
Суттєву інформаційну базу можна почерпнути із наукового дослідження під авторством А. Корнієвського В. Якушина: «Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні». Дослідники аналізують суть та особливості молодіжної політики, а також політичних партій, рухів припартійних молодіжних організацій в умовах перехідного періоду.
2. Молодіжний рух як соціальне явище.
Слід зазначити, що не лише в українській юнологічній науці, а і в колишній радянській, частина спеціалістів-юнологів глибоко займалася проблемами молодіжного руху – як наслідок в кінці 70-х років навіть виділилася навчальна дисципліна „Міжнародний молодіжний рух”, яка введена із 1981 року у педагогічних вузах. Проте, розробка проблем молодіжного руху не привела до однозначного розуміння суті молодіжного руху як соціального явища, а отже, відповідно не визначено чітке трактування цієї категорії, яка є основоположною. Поширення отримали п’ять основних точок зору. Коротко прокоментуємо їх.
Перша точка зору, полягає у тому, що молодіжний рух розглядається через зв’язок зі світовим революційним процесом як відображення участі в ньому молодого покоління. Як конкретний приклад доцільно навести з цього приводу наступну цитату зі словника „Научний комунізм”: „марксизм-ленінізм розглядає молодіжний рух як соціальну силу, що пов’язана з боротьбою робітничого класу, і яка спрямована на вирішення завдань корінного оновлення суспільства. З цієї точки зору молодіжний рух носить неоднозначний характер. Він включає у себе різноманітні ідеологічні та політичні течії: з одного боку, демократичні, прогресивні, з іншого – лівацькі, праві, націоналістичні”. Власне такий підхід до Молодіжного руху був властивий для ХІХ ст у радянський період.
Друга: Молодіжний рух у радянський період ототожнювали лише з комсомолом. Доречними будуть слова доктора історичних наук А.А. Галагана: „Такого поняття, як молодіжний рух у науковому розумінні цього слова у радянському суспільстві останніх 60 років просто не було. Фразеологічно, як словосполучення вираз „молодіжний рух” вживався як синонім комсомолу. Протягом шести десятиліть адміністративно-командної системою було приписано вважати, що ніякого молодіжного руху немає і бути не може”.
Третя думка полягає у тому, що молодіжний рух – це сукупність лише молодіжних організацій. Польський дослідник Б. Ратусь вважав, що „молодіжний рух постає як сукупність різноманітних щодо ідеологічної орієнтації та політичної належності організацій, а також спортивних, туристичних, культурологічних та інших”. Таке трактування сьогодні є не зовсім точним.
Четверта: дослідники визначають молодіжний рух як певну частину активну молоді. Як приклад такої думки можна навести цитату із „Довідника з соціальної молодіжної політики”: „молодіжним рухом є прогресивна частина молоді країни, яка бореться за своє соціальне становлення”. Цю думку, про те, що молодіжний рух – це лише частина молоді доводять і останні статистичні дослідження. Зокрема, у 2002 р. в Україні лише 5% молодих людей є членами громадських організацій. Для прикладу, у Франції такий відсоток є значно вищим – 38%.
П’ята – найбільш продуктивна думка, яка пов’язує суть молодіжного руху із соціальною або громадсько-політичною активністю молоді. Такий підхід відображений у працях О. Головенька, а також і у „Большой советской енциклопедії”, де сказано, що „молодіжний рух – це боротьба молоді за задоволення її соціально-економічних вимог, а також її участь у загальнополітичній боротьбі. У молодіжному русі класового суспільства існують різні напрямки, які відображають соціальну структуру цього суспільства, кожний напрямок пов’язаний з інтересами певних класів і соціальних груп”.
Підсумовуючи вище наведені трактування зазначимо, що існує п’ять підходів до поняття „молодіжний рух”, а саме:
1) зв’язок із світовим революційним рухом;
2) ототожнення молодіжного руху з комсомолом;
3) ототожнення молодіжного руху лише з молодіжними організаціями;
4) сприймання молодіжного руху як певної частини молоді;
5) молодіжний рух – соціальна громадсько-політична активна молодь.
Виходячи з того, що останній підхід на сьогоднішній день є найбільш