Зокрема, Ареф’єв О.Л. підкреслює, що „молодіжний рух є масовою формою вираження соціальної активності молоді, яка спрямована на зміну (чи збереження і зміцнення) системи існуючих громадських відносин”. Луков В.А. розуміє під поняттям молодіжний рух „спосіб самодіяльної участі молоді в процесі зміни і спадкоємності поколінь через специфічні колективні форми її соціальної активності”.

Більш точно визначає молодіжний рух у статті „Деякі методичні питання вивчення політичних відносин молоді у буржуазному суспільстві” Косенко Є.І. Автор під молодіжним рухом розуміє масову організовану соціально-політичну активність, яка спрямована на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об’єднань, інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах.

Найбільш повним, з нашої точки зору, можна вважати визначення терміну молодіжний рух, яке знаходимо у праці Головенька В.А. „Український молодіжний рух у ХХ столітті”. Автор трактує молодіжний рух як один із компонентів суспільно-політичної системи, представлений певним чином організованими молодіжними структурами, що тією чи іншою мірою усвідомлюють свою власну специфічність, здійснюють визначену діяльність, спрямовану на реалізацію цих інтересів, а також створення специфічної і власної ролі в суспільстві.

Дитячий рух – вважається складовою молодіжного руху, хоча має право на певну самостійність. Це обумовлюється наступними причинами:

- невизначеність у вікових межах поняттях молодь і діти;

- відповідно до статутів молодіжних організацій до їхнього складу можуть входити молоді люди віком від 14 років, а іноді ще молодші;

- дитячі організації у своєму складі обов’язково повинні мати осіб старших вікових категорій.

Молодіжний рух, як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. У рамках молодіжного руху, молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й само реалізується. Молодіжний рух є осередком формування молодіжного стилю життя, культури. Сьогодні юнологи розрізняють дві форми молодіжного руху: організований молодіжний рух та неформальні молодіжні ініціативи (неформальний молодіжний рух).

Під терміном „неформальний молодіжний рух” розуміють систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв’язку між собою та суспільством. Фактично молодіжний рух та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства. Молодіжний рух виникає в процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства, і їх зміст, форма діяльності значною мірою відбиває соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки життя окремої країни.

3. Періодизація молодіжного руху.

Доцільно прослідкувати історичні аспекти розвитку організованого молодіжний рух. Іншими словами дослідити періодизацію молодіжного руху. Періодизація – це умовний поділ будь-якого процесу на хронологічні періоди. В цілому розрізняють чотири етапи у молодіжному русі. А саме: І етап – зародження; ІІ етап – становлення; ІІІ етап – комсомольсько-піонерський; ІV етап – відродження. Охарактеризуємо кожний із зазначених етапів.

І етап – зародження. Умовно цей період починається із ХVІ ст і триває до ХVІІІ століття. Від моменту існування при церковних братствах „молодечих” чи „младенчиських” організацій; пізніше з’явилися (ХVІІ ст) гуртки або кружки на базі вищих навчальних закладів у великих повітових містах пізніше виникли різного роду „земляцтва”, які займалися самодопомогою, культурним збагаченням.

ІІ етап – становлення. (ХІХ – ХХ ст.) він тривав до середини 20-х років ХХ ст. для Радянської України (Східної України) і до 30-х років для Західної України. для цього етапу характерне існування чотирьох типів молодіжних організацій: політичних, національних, релігійних, та неполітичних.

ІІІ етап – комсомольсько-піонерський (тривав до 1980 року) і характерний існуванням лише однієї молодіжної організації – ВЛКСМ.

ІV етап – відродження. (Він триває до сьогоднішнього дня). Саме він є найцікавішим. Тому ми розглянемо його більш докладно. Вчені юнологи визначають наступну структуру цього етапу.

І підетап (1980-1989 рр.). його характеризують як неформальний рух, тоді було закладено необхідні умови для створення широко організованого молодіжного руху. Організована молодіжна ініціатива виникла саме в середовищі „неформалітету”. В цей час виникли Український культурологічний клуб, Товариство Лева, студентське об’єднання „Громада”. Значна частина молодіжних об’єднань того часу утворена на основі спільних інтересів у галузі мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем.

ІІ підетап. (1989 – 1990 рр.) в першу чергу характеризується поширенням масових молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів та виникненням масових молодіжних громадсько-політичних організацій. У цей час утворюється кількатисячна організація Сою українського студентства (СУС), Спілка української молоді (СУМ), спілка незалежної української молоді. Кульмінацією цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції в Києві. Акція була активно підтримана – застрайкував увесь Київ. Голодування студентів стало переломним етапом у свідомості цілого покоління та в розвитку організованого молодіжного руху.

ІІІ підетап (1991 – 1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного руху. після проведення акції голодування молодіжні об’єднання постали перед вибором нових форм роботи в молодіжному середовищі. Досягнення державної незалежності викликало масовий вихід частини молоді із молодіжних об’єднань. Спробою реанімації масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзом українського студентства друге голодування студентів у м. Києві. Проте ця акція не стала визначальною подією в молодіжному середовищі. Вона лише стала першопричиною такого явища як „припартизації” молодіжних структур та масового розпаду молодіжних громадсько-політичних рухів.

ІV підетап (1993 – 1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку та становлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю і