Стабільно другим за значенням був фактор, зміст якого визначався судженнями, що відображали ставлення респондентів до незалежності України, українсько-російської проблематики та українського національного відродження ("патріотичні — проросійські настрої").   

Цікаво порівняти цей факт із результатами дослідження групи В.Ф.Петренка в Казахстані 1991 р. Тоді аналогічний фактор посів провідне місце, що, з одного боку, може пояснюватися участю в опитуванні активістів політичних партій, а не вибірки, репрезентативної для всього дорослого населення, а з іншого — тим, що на той час проблема унезалежнення національних республік СРСР була винятково актуальною. Не виключено, що й в Україні аналогічне дослідження дало б тоді подібний результат.   

Сьогодні ж, по кількох роках існування незалежної держави сама ця проблема видається вже не такою гострою, як у період здобування незалежності. Про це непрямо свідчить і той факт, що наведене вище судження про незалежність в усіх трьох опитуваннях набирало значного факторного навантаження, але жодного разу не ставало провідним у факторі. Незалежність, тобто, сприймається багатьма респондентами як певна вже безсумнівна даність, як те, що не підлягає застереженню.   

На основі описаних факторів було побудовано систему координат, де по осі абсцис відкладаються показники першого, а по осі ординат — другого фактору, які визначаються через суму добутків середньогрупових бальних оцінок кожного судження і його факторних навантажень за першим і другим фактором відповідно. У такий спосіб і було створено принципову модель політико-семантичного простору сучасного українського суспільства, яка дає змогу графічно зобразити позиції й тенденції розвитку політичної свідомості як усієї вибірки загалом, так і окремих репрезентованих у ній соціально-демографічних груп.   

Важливою, принциповою відмінністю нашої моделі від розробленої московськими психологами є те, що система координат будувалася на підставі даних опитування всеукраїнської вибірки, тобто вона ґрунтується на базовій структурі масової політичної свідомості українського населення, а не світогляду окремих, нехай і політично найактивніших соціальних груп. Зрозуміло, що така схема має як свої переваги, так і вади. Вона до певної міри нівелює деякі принципові змістові відмінності, затушовує ті чи ті нюанси в поглядах респондентів на політичну реальність. Але водночас така модель дає певність щодо слушності виділених параметрів масової політичної свідомості. Якщо якісь окремі риси та особливості масової свідомості залишаються невиявленими й нерозкритими, то загальна картина досить адекватно відображає зміст досліджуваного явища.   

Характер розсіювання даних дає підстави для висновку, що в масовій політичній свідомості українського населення домінують центристські та лівоцентристські погляди. Позиції, що їх посідають у моделі різні соціально-демографічні групи, зосереджуються переважно поблизу геометричного центра системи координат. Відхилення від центра спостерігаються здебільшого в бік реформаторсько-патріотичних (націонал-демократичних, правоцентристських і правих) настроїв або — антиреформаторсько-проросійських (комуно-соціалістичних, лівоцентристських і лівих). Це, зокрема, є проявом важливої особливості політичного світогляду громадян України: у їхній свідомості позитивна оцінка реформ значущо частіше поєднується з прийняттям незалежності, а заперечення реформ — із неґативним ставленням до неї.   

На тлі отриманого розсіювання позицій привертає увагу відносно мала частка тих, у чиєму світогляді поєднуються патріотичні і антиреформаторські (націонал-комуністичні) або проросійські і прореформаторські погляди.   

Порівняння результатів досліджень 1994, 1995 і 1996 рр. виявляє істотні тенденції та напрями розвитку масової політичної свідомості в цей період. Як видно з моделі (рис.1), громадські настрої поступово (а з історичної перспективи досить швидко) переміщаються з лівого центру (доречно зауважити, що показники 1994 р. цілком адекватно відобразили результати тодішніх парламентських і президентських виборів) у власне центр. Спостерігається певне послаблення лівих комуно-соціалістичних і наростання національно-демократичних та націонал-комуністичних (!) настроїв. Модель чітко демонструє принциповий злам, який стався в масовій свідомості в питанні про незалежність та українське національне відродження. Якщо дані 1994 р. відображають помірне переважання проросійських настроїв, то в 1995 р. настрої проросійські і проукраїнські врівноважилися, а в 1996 р. ми зафіксували переважання настроїв проукраїнських.  

Амбівалентність масової політичної свідомості. У зв'язку з цією проблемою належить висвітлити ще одну дуже істотну характеристику масової свідомості. Ідеться про значний, суттєвий незбіг, розходження між свідомими, проголошуваними

Проросійські

настрої

Рис. 1. Зміна сукупної позиції респондентів усеукраїнської вибірки в моделі політико-семантичного простору сучасного українського суспільства

поглядами громадян і їхніми несвідомими або неусвідомлюваними поставами й настановами.   

Ставлення до незалежності якраз і дає яскравий приклад такого незбігу. Уже знайоме судження про те, що "Україна повинна бути незалежною", 1994 р. підтримав 61 відсоток респондентів, 1995 р. — 68, 1996 р. — 60 відсотків (проти висловлювалися 21, 17 і 22 відсотки відповідно). Динаміка тут, як бачимо, не вельми позитивна. Але сукупна позиція опитуваних громадян, яка враховує і свідомі, і несвідомі настанови, переміщувалася в бік дедалі виразнішої підтримки незалежності.   

Більш показовим індикатором масових настроїв у питанні про незалежність є ставлення до евентуального відновлення державного союзу з Росією в тій чи тій формі. Із судженням "Необхідно якнайшвидше провести референдум і відновити союз братніх радянських народів" у 1995 р. погодилися 43 і не погодилися 40 відсотків респондентів (тобто існувала певна рівновага настроїв за незначного переважання прихильників відновлення союзу), а 1996 р. їх було 38 і 41 відсоток відповідно (що явно узгоджується з усередненою позицією всієї вибірки на моделі).   

Чому ж стала можливою така ситуація? Вочевидь дається взнаки відчутна амбівалентність масової політичної свідомості. Як показують наші дослідження, до