Розглянемо найбільш важливі проблеми забезпечення інформаційної безпеки масової свідомості в Україні. Частина цих проблем є спільною із проблемами інших пострадянських країн. Такими проблемами є: формування та послідовне впровадження єдиної державної політики стосовно проблеми захисту масової свідомості; формування системи підготовки кадрів для здійснення конкретних заходів по забезпеченню інформаційної безпеки; відсутність достатнього технологічного інструментарію, необхідного для оцінювання завданих збитків; відсутність методичної бази та ефективних механізмів для захисту масової свідомості від негативного впливу.

Що стосується України, то, як це не прикро констатувати, на думку деяких аналітиків важко говорити про саме існування національної самосвідомості – масової свідомості, яка об’єднувала б переважну більшість населення країни та слугувала б ідеї розвитку держави та суспільства. Спостерігається загальна криза процесу ідентифікації. Ключовими ідентичностями серед громадян України залишаються реґіональні ідентичності (ідентифікація з містом, районом, областю мешкання).8 Відсутня сильна духовна ідея, яка забезпечила б формування всього спектра стимулів, інтересів та потреб та згуртовувала б всі верстви населення для досягнення спільної мети. Немає визначеної ідеї розвитку, досі чітко не визначено місце країни в світі та людини у суспільстві. Слід зазначити, що наявність такої визначеності на державному рівні має підтримуватися послідовною діяльністю органів державної влади з формування системи настанов та стереотипів, що підтримують загальнонаціональну ідею.

Крім цього, автор вважає за доцільне визначити ряд інших проблем (які є джерелом потенційних загроз): нерозвиненість інформаційно-інтелектуальної інфраструктури держави; відчутна асиметрія інформаційних відносин з іншими державами (насамперед, у відносинах з Росією та Заходом); домінування психоемоційних факторів в інформаційному (особливо телевізійному) просторі;9 більша довіра як населення, так і політичної еліти країни до інформації, що надходить із закордонних джерел; відсутня єдність інформаційних потоків всередині держави.

Розглянемо особливості процесів впливу на масову свідомість в Україні. Насамперед визначимо та охарактеризуємо основні елементи комунікативного процесу: цільова аудиторія, канали передачі інформації, повідомлення.

Цільовими аудиторіями можуть виступати:

Великі групи. Приклад – гасло УНА-УНСО «Крим буде або українським, або безлюдним», спрямоване на проросійські верстви кримського населення.10

Малі групи (еліта). Приклад – «ексклюзивний» показ відеоплівки у «справі Гонгадзе» на сесійному засіданні Верховної Ради.

Особи, що приймають рішення. Приклад – кампанія по протидії Договору про створення Союзу між РФ та Білоруссю. «Борисе Миколайовичу, Лукашенко буде нами, а головне, Вами керувати» – майже точна цитата з аналітичних передач ОРТ («Время с Доренко»), НТВ («Итоги» з Кисельовим), РТВ («Зеркало» зі Сванідзе).11

На практиці один сюжет або стаття можуть бути спрямовані на різні аудиторії та включати різні повідомлення.

Найдієвішими каналами пропагандистського впливу на Україні є:

Телебачення – в якості основних переваг виступають наявність візуального ряду (що полегшує сприйняття інформації), можливість монтажу, охоплення масової аудиторії. Візуалізований за допомогою телебачення факт продовжує жити «власним життям». Приклад – 30 листопада 1996 р. в програмі «Время» на ОРТ деякий час було присвячено висвітленню зустрічі Президента України Л.Д.Кучми з головою одного з комітетів Ради Федерації М.Гончаром. Сюжети, вдало змонтовані та подані, не викликали жодного сумніву відносно збігу позицій сторін стосовно питання розподілу Чорноморського флоту. Подальший розвиток подій включав апеляцію до вже опробованої тематики (Севастополь, російська мова, національна ідея), заклики до спільного користування флотом тощо. Внаслідок розгорнутої кампанії Президентові України довелося давати пояснення на міжнародному (на саміті ОБСЄ в Лісабоні) та національному рівнях щодо позиції держави.12

Друковані ЗМІ (преса) – особливостями України є структурованість ринку інформаційних послуг (відсутні дійсно незалежні ЗМІ, вся преса знаходиться під контролем фінансово-промислових груп); доступність іноземної, в першу чергу російської, преси; нарешті – феномен, який можна назвати «феноменом цитатності». Мається на увазі та увага та довіра, яку викликають іноземні інформаційні джерела, навіть явно антиукраїнські («Financial Times», наприклад). За співвідношенням ціна/результат преса залишається на сьогоднішній день найбільш доступним каналом пропагандистського впливу конкуруючих елітних груп.

Радіомовлення – є фоновим каналом здійснення впливу (інформація та її звукове оформлення є фоном – людина сприймає інформацію, займаючись будь-якими справами, часто навіть не усвідомлюючи повністю змісту переданої інформації – прямий вихід на підсвідомість). Особливостями цього каналу є аудиторія впливу (молодь) та низька ціна. Наприклад, УНА-УНСО здійснювали пропагандистську підтримку білоруської опозиції за допомогою однієї з приватних радіостанцій, розташованої поблизу україно-білоруського кордону, послуги якої коштували кілька сотень доларів.13 Варіант, коли вплив буде здійснюватися на українську молодь з-за меж нашої держави, є цілком ймовірним.

Графіті – виступають «голосом народу» (точніше, «голосом молоді»), символом «нонконформізму». В Україні використовуються в основному опозиційними політичними силами (КПУ, УНА-УНСО), хоча під час останніх виборів були задіяні в якості реклами деяких політичних лідерів, наприклад, Г.Удовенка. Використовуються для поширення політичних поглядів та культурних кодів.

Листівки – дешевий та зручний для ведення «чорної» пропаганди канал впливу, який традиційно має вигляд «опозиційного». Використовуються всіма «опозиціонерами» на всіх рівнях. Зафіксовані випадки використання листівок для ведення конкурентної боротьби в реґіонах.

Автор виділив наступні міфологеми, що загрожують масовій свідомості українського народу:

«Перманентна криза». Ця міфологема об’єднує повідомлення про щорічне затягування бюджетного процесу, розвал армії, стаґнацію економіки тощо.

«Порохова бочка». Ця тема в основному розвивається у російських ЗМІ та стосується проблематики Криму, нібито існуючих там баз підготовки ісламських бойовиків, невирішеності територіальних питань.

«Злочинна влада». Тематика постала останнім часом та набула небезпечного поширення. За всіма ознаками висвітлення справи журналіста