Масова свідомість, на відміну від групової, як слушно зауважує Б.Грушин, містить у своєму складі всі без винятку форми, які можна виділити в суспільній свідомості за якими-небудь підставами. Тобто тут у різних комбінаціях, у тому чи тому вигляді або тою чи тою мірою виявляються представленими різноманітні форми групової — класової, національної, вікової і т.ін., а також загальнолюдської свідомості. Саме в цьому розумінні масова свідомість "руйнує" межі всіх існуючих у суспільстві класів, верств, груп населення, що виділяються на підставі їхнього об'єктивного становища, тобто є свідомістю "ексгруповою" [14].

Можна погодитися з Грушиним і в тому, що між масами — суб'єктами масової свідомості — і самою цією свідомістю складаються та існують дещо інші відношення, ніж між "класичними" групами і груповою свідомістю. І головне в цій відмінності — брак тих "жорстких", стійких органічних зв'язків, тієї однозначної взаємної відповідності, які характерні для груп і форм групової свідомості. На зміну таким зв'язкам і такій відповідності приходять нестрогі, "розмиті" залежності, що мають імовірнісний характер.   

На відміну від групової свідомості, типи та види свідомості масової не можуть бути у всіх випадках "жорстко" прив'язаними до якогось одного, певного типу та виду масових спільнот, для якого вони б були його власною свідомістю, позаяк вони саме "на рівних" належать водночас декільком типам і видам мас.   

Грушин розрізняє масову свідомість і групову свідомість великих груп, а також "вузькі" і "широкі" типи та види масової свідомості. "Вузькі" форми притаманні якимось особливим, цілком визначеним типам і видам масових спільнот, а значить вони обмежені у своєму існуванні та функціонуванні виключно життєдіяльністю останніх. "Широкі" форми, навпаки, властиві одночасно найвідміннішим за їхніми об'єктивними (формальними та змістовими) характеристиками типам і видам мас, отже, вони є вельми невизначеними з погляду меж їхнього існування та функціонування. Навіть більше, вони мають, вочевидь, коли й не загальний, то в усякому разі достатньо спільний характер, виявляючи відносну незалежність від своїх конкретних суб'єктів-носіїв. Цим "широким" формам масової свідомості притаманна певна близькість, подібність до свідомості загальнолюдської [14].   

Не маючи заперечень із приводу слушності та доцільності виокремлення таких форм масової свідомості, зауважимо, що в межах нашого дослідження такий поділ не відіграє принципової ролі, оскільки для нас і "вузькі", і "широкі" форми, і свідомість великих груп — це окремі випадки, прояви більш цілісної, загальної масової свідомості. Тим паче що й сам Грушин зазначає: подібність "широких" форм масової свідомості і загальнолюд-ської свідомості відкриває щонайцікавіші перспективи своєрідного безсуб'єктного аналізу масової свідомості, тобто її аналізу в "чистому" вигляді, не опосередкованому діяльністю тих чи тих конкретних масових спільнот.   

Масова свідомість і збігається з груповою свідомістю, і не збігається. Так — оскільки реальна свідомість групи в її різних фраґментах насправді входить до складу масової свідомості тих чи тих типів і видів. Ні — оскільки остання, з погляду її суб'єкта-носія, найчастіше виходить за рамки діяльності якої-небудь однієї групи [14].   

У нашому дослідженні групова свідомість, принаймні свідомість достатньо великих соціальних груп, — це теж свідомість масова, як і свідомість, що не є чітко груповою. Нами беруться до уваги насамперед такі великі соціально-демографічні групи, як вікові, статеві, професійні, освітні, реґіональні, етнічні, лінґвістичні, політико-ідеологічні, групи, що виділяються за типом і величиною населеного пункту, та ін.   

У немарксистській позитивістській соціології, відзначає Г.Дилігенський, проблема вибору розв'язується на основі дослідження кореляцій між політичними орієнтаціями і набором соціальних та демографічних характеристик людей: рівня доходу, професійного статусу, освіти, віку, статі, місця проживання тощо. Ці дослідження зорієнтовано на отримання даних, які піддаються вимірюванню і мають імовірнісний характер. Їх результатом є інформація приблизно такого типу: "прихильниками реформ чоловіки є частіше, ніж жінки, люди середнього віку частіше, ніж молодь і літні, спеціалісти частіше, ніж робітники на підприємстві, люди з вищою освітою частіше, ніж менш освічені, одержувачі середніх доходів — ніж багаті і бідні, мешканці великих міст — ніж менших населених пунктів" [16].   

Численні емпіричні дослідження останніх років в Україні мають великою мірою саме таку от спрямованість. І в цих позірно соціологічних закономірностях виявляє свою дію психологічний принцип ізоморфності особистості і суспільства, який передбачає існування в певному соціумі єдиного тла — психічного як такого, на якому розвивається як окрема особистість, так і структурна психосоціальна цілісність, що її можна також назвати психокультурою даного соціуму. Спільною властивістю соцієтальної та індивідуальної психіки є їх системний характер та інформаційно-енерґетичний зміст [18].   

Проте суто соціологічна система (структура) суспільства не визначає жорстко суб'єктивних позицій і поглядів носіїв масової свідомості. Тому не випадково Б.Грушин серед суб'єктів масової свідомості виділяє два класи масових спільнот, які базуються на "об'єктивних" підставах — за способами існування та діяльності (ми назвемо їх власне соціологічними) — та "суб'єктивних" — за певними ознаками свідомості, яка тут відіграє роль самостійного чинника, що диференціює суспільство на відповідні "суб'єктивні" типи