Практично жодний із сучасних дослідників масової політичної свідомості не обходить питання про співвідношення свідомих і несвідомих структур у її змісті. Роль несвідомого визнають усі, річ, однак, у тому, наскільки вагомим визнається його вплив на власне свідомість.   

Соцієтальна психіка, на думку О.Донченко, — це інтеґральний утвір, який включає в себе усвідомлені, поки що не усвідомлені та принципово неусвідомлювані, несвідомі елементи життя соціуму. Водночас колективне несвідоме має свої рівні: перший — це активне підсвідоме, що є принципово усвідомлюваним, що нерідко вже було у свідомості, але все-таки чинить опір усвідомленню; другий — пасивне несвідоме, що є принципово неусвідомлюваним, але щодо змісту якого можна будувати якісь інтуїтивні здогадки. Нарешті — рівень принципово пізнаванного, але поки що не усвідомленого, що міститься в культурі і вимагає пильного вивчення для виведення його на актуально визнавані рубежі соціального управління [18].   

Сфера суспільної свідомості не може охопити своїм пізнанням усю нескінченну сферу суспільного буття, вважає Я.Любивий. Суспільна свідомість є лише надводною частиною айсберґа тієї цілісності, яка включає в себе і суспільне "несвідоме" — об'єктивно функціонуючий світ людської культури, що лише частково усвідомлюється людьми. Масова свідомість — це реально діюче ядро суспільної свідомості, і тому актуальний обсяг її уваги має свої межі. Однак на її периферії та в її несвідомому є зміст, який визначається досвідом і культурою мас, який може актуалізуватися та перейти в центр уваги і дії широких верств суспільства [29].   

Людські спонукання лише обмеженою мірою контролю-ються свідомістю, в основі їх лежать несвідомі, афективно заряджені стимули, відзначає Г.Дилігенський. У суспільному житті та політиці вони найчастіше раціоналізовуються, навіть утілюються в масштабні плани перетворень і політичну стратегію, але від цього не обов'язково стають більш розумними або конструктивними [16]. Дещо відмінну позицію займає О.Юр'єв: із безлічі відносин, що пов'язують людей, політичними є лише відносини умисні та довільні, які мають у своїй основі чітко сформульовану мету [61]. Він, отже, підкреслює відносно більшу автономність політичної свідомості від впливів несвідомого порівняно з іншими сферами.   

Радянські дослідники полюбляли констатувати постійне зростання впливів свідомого на суспільне життя. Так, розглядаючи суспільну психологію як об'єкт ідеологічного впливу, О.Уледов переоцінював можливості цілеспрямованого формування суспільної психології (див. [53]). Ця традиція великою мірою збереглася й дотепер. Скажімо, на думку Я.Любивого, масова свідомість, поступово підпорядковуючи своєму контролеві соціальне несвідоме та нарощуючи елементи своєї самоорганізації, виходить на шлях подолання свого відчуження та опанування соціальної творчості. У сучасних умовах свідомий момент дедалі більше контролює момент несвідомий, стихійний [29]. З цього приводу можна висловити принаймні два серйозні заперечення. По-перше, саме за радянських часів відчуження у сфері масової свідомості яскраво виявлялося в засиллі та насаджуванні ззовні різних ідеологічних, естетичних, світоглядних стереотипів і догм, які заважали правильно осмислювати та адекватно усвідомлювати власне становище в системі всіх соціальних відносин (як це окреслює той же Любивий). Відтак відчуження масової свідомості в політико-ідеологічній сфері позбавляло її здатності саморефлексії, тобто здатності бути власне свідомістю, вищою формою суб'єктивного відображення. А це неминуче вело до посилення впливів несвідомих чинників.   

По-друге, є вагомі підстави припускати, що в період гострих суспільних криз масова свідомість значно втрачає здатність продуктивно реґулювати стан суспільства, зростає значення стихійних, свідомо не керованих моментів.   

Масова політична свідомість. Політична свідомість виявляється та існує поряд з іншими формами суспільної свідомості загалом — такими як релігійна, філософська, правова, моральна, естетична, економічна, екологічна та ін. Вона є тісно переплетеною з іншими формами і вичленовується "в чистому вигляді" лише на рівні теоретичного аналізу. І при цьому, на думку багатьох дослідників, постає як найбільш систематизована форма масової свідомості.   

Масову політичну свідомість можна визначити як суб'єктивне відображення масовим суб'єктом політичного буття, політичних відносин та всіх пов'язаних із ними явищ. Це, так би мовити, та частина масової свідомості, яка реаґує, відгукується, "резонує" у відповідь на події та обставини політичного змісту. Масова політична свідомість включає ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, настрої, ілюзії, помилки, традиції, звичаї, звички мас людей, які є відображенням політики та політичних відносин [46]. Політична свідомість являє собою усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами — індивідами, групами, класами. Вона постає як сукупність знань про політику та її оцінок [21].   

За В.Івановим, політична психологія (тобто власне політична свідомість) — це система проявів суспільної психології (тобто свідомості), які виражають ставлення людей до політичної системи, спрямовують і характеризують їхню поведінку в політичному житті суспільства. Водночас політична свідомість відображає не лише суто політичну сферу життя суспільства, а й сферу економічних відносин — остільки, оскільки останні визначають зміст відносин політичних [20].   

О.Юр'єв предметом політичної психології називає психічні процеси, стани і властивості людини, які модифіковуються в процесі взаємодії з владою, тобто в процесі її сприймання, переживання, розуміння та здійснення. Зустріч із владою магічним чином змінює психіку людини, її стосунки з іншими людьми, її уявлення про світ і про себе. Люди, які здійснюють владу та які підпорядковуються владі, виявляють при цьому психологічні якості, що трапляються лише в галузі політики [61].   

Коли виходити з того, що політичним є все, що пов'язане з боротьбою за владу в суспільстві