Певною своєрідністю вирізняється питання про суб'єкта масової політичної свідомості. З одного боку, ним може бути і є будь-який суб'єкт масової свідомості взагалі, оскільки навряд чи існують такі масові суб'єкти, свідомості яких би так чи інакше не зачіпала політична проблематика. (За О.Юр'євим, політично значущими одиницями є групи, асоціації, організації, співдружності, держави та інші колективи). З другого — у політичній сфері формуються і діють свої специфічні суб'єкти, підставою утворення яких є суто політичні чинники.   

До таких суб'єктів громадсько-політичної діяльності Г.Диліген-сь-кий відносить політичні партії, державний апарат, неполітичні громадські організації (профспілкові, національні, молодіжні та ін.), масові рухи. При цьому, вважає він, великі групи — нації, класи, соціальні страти не є суб'єктами громадсько-політичної діяльності у строгому розумінні, вони не суб'єктні, а суб'єктотвірні групи [16].   

Поряд із такими більш або менш чітко оформленими організаціями та рухами суб'єктами (а радше носіями) масової політичної свідомості є умовні групи громадян, членам яких притаманні однакові та близькі політичні погляди й переконання. У конкретних дослідженнях такі групи певною мірою репрезентуються тими респондентами, які однаково відповідають на запитання анкет (уже згадувані вище "респонсивні" групи).   

На окрему увагу заслуговує питання про суспільні класи як носіїв політичної свідомості. У радянських суспільних науках положення про класовий характер політичної свідомості набуло значення непорушної й обов'язкової ідеологічної догми, що дається взнаки і в сучасних дослідженнях (див., наприклад, [20; 29]). Було б, очевидно, нерозсудливо від однієї крайності вдаватися до іншої і цілковито заперечувати роль класових відмінностей у масових політичних настроях. Проте, як свідчать і теперішні політико-психологічні дослідження, і політична практика останніх років, класові особливості існують і впливають на стан політичної свідомості поряд із цілою низкою інших, не менш важливих суб'єктних соціально-демографічних ознак (таких як професійні, етнічні, реґіональні тощо).   

Тут належить повернутися до проблеми співвідношення масової психології (свідомості) та ідеології, оскільки для політичної свідомості ідеологія є особливо близьким за змістом і значущим за впливом явищем (див., зокрема, [16; 21; 29]).   

Політична психологія (як явище) та ідеологія, вважає В.Іванов, — це дві сторони, частини, два елементи або рівні у структурі політичної свідомості. Як явище політична психологія включена, інтеґрована до більш складної системи — політичної свідомості, суспільної свідомості загалом. Немає і не може бути жодних проявів політичної свідомості, які б існували поза політичною психологією або ідеологією.   

Іванов наводить основні способи вичленування політичної психології у структурі політичної свідомості:   

. Політична психологія розглядається як емоційне відображення на противагу раціональному. Їй відводиться місце нижнього ступеня, частини буденної або практичної свідомості.   

. Політична психологія та ідеологія протиставляються як емпіричний і теоретичний рівні знання. У цьому разі емпіричний рівень, як правило, уже не зводиться тільки до емоційної сторони відображення, а розглядається як такий, що включає в себе частину відображення раціонального, але не систематизованого, такого, що випливає з повсякденного досвіду.   

. Політична психологія трактується фактично як буденна або буденно-практична свідомість на противагу ідеології як свідомості науково-теоретичній. Раціональний зміст психології в цьому разі не зводиться до буденних уявлень, а розглядається як такий, що обов'язково включає в себе й ідеологічні моменти.   

. Політична психологія та ідеологія зіставляються як способи, форми прояву політичної свідомості. Іванов слушно висловлюється проти ототожнення емоційного з психологічним, а раціонального — з ідеологічним. Вичленування емоційного і раціонального у політичній свідомості не збігається з визначенням місця політичної психології та ідеології. Так само не слід ототожнювати емпіричне з політичною психологією, а теоретичне — з ідеологією. Політична психологія в структурі політичної свідомості не може протиставлятися раціональному, теоретичному, науковому, як і ідеологія — емоційному, емпіричному, буденному.   

Водночас Іванов відзначає загальну тенденцію, яка проходить через усі (політологічні? — авт.) дослідження політичної свідомості, — тенденцію дедалі ширшого трактування обсягу політичної психології [20]. На наш погляд, така тенденція є окремим виявом дедалі виразнішого відходу від раніше описаної політологічної парадигми та відповідної психологізації досліджень масової політичної свідомості. Свідомість поступово посідає належне їй місце як частини більш широкого, загальнопсихологічного відображення політичної дійсності.   

Ще раз про політичну психологію та ідеологію. Для психолога ідеологія не вилучається з політичної психології як явища та не протиставляється їй. Ідеологія як система категорій узагалі не входить до психології (свідомості). Але, по-перше, ідеологія має в психології, свідомості, насамперед політичній, джерело свого походження, вона виростає з психології, аби згодом відокремитися від неї. По-друге, ідеологія чинить більш або менш відчутний вплив на політичну психологію (свідомість). І цей процес породження ідеології з масової та спеціалізованої свідомості і пізніший вплив ідеології на стан самої свідомості — безумовно, явище психічне, психологічне. За О.Уледовим, ідеологія ближча до науки, ніж до суспільної психології. Наука — це знання, ідеологія — знання плюс ставлення. Оскільки до знання додається ще й ставлення, то вона набуває іншої якості — якості свідомо-сті, або усвідомлення дійсності. Ідеологію як специфічну сферу суспільної свідомості можна охарактеризувати як теоретичне усвідомлення через призму соціальних інтересів та самосвідомості. За своїм характером ідеологія є знанням та