Ідеологія неминуче спотворює дійсність. Як зауважує Г.Дилігенський, хоч ідеології можуть більш або менш правильно відображати якісь сторони дійсності, вони неминуче "випрямляють" її, так чи так припасовують до себе, гіпертрофуючи одні її аспекти, замовчуючи або відводячи в тінь інші. Тому ідеологія є одним із найважливіших чинників, які постійно порушують основну прагматично-орієнтувальну функцію соціально-політичного пізнання [16].   

Необхідною умовою вільного розвитку ідеології (ідеологій) та її адекватної взаємодії з масовою (політичною) свідомістю є плюралізм — можливість вільного обміну думками, вільного їх формулювання, висловлювання та обговорення. Будь-яка думка, зазначає М.Горшков, повинна розглядатися як своєрідний результат взаємного порівняння пізнаних і значущих для суб'єкта об'єктів. Думка виникає тоді, коли її об'єкт зачіпає потреби й інтереси суб'єкта і має дискусійний характер [12].   

Тобто, істини, які не викликають у суспільстві заперечень, не стають предметом обговорення, а відтак і не набувають ідеологічного забарвлення. Ідеологія стає можливою тоді, коли існує предмет дискусії, незгоди, розбіжностей точок зору. У тоталітарному cуспільстві панівна ідеологія, яка не визнає права інших ідеологічних концепцій на існування, сама по суті втрачає адекватний ідеологічний зміст, набуваючи рис такої собі псевдоідеологічної схоластики.   

Для того ж щоб як у масовій, так і в спеціалізованій політичній свідомості вироблялася та чи та ідеологія, доконечною є можливість зіставлення й порівняння ідеологічних позицій. Відтак політико-ідеологічний плюралізм тут постає не лише результатом, але й передумовою виникнення ідеологій.   

Структура масової політичної свідомості. Порівняно рідко дослідники масової політичної свідомості звертають увагу на таку важливу її характеристику, як цілісність, системність, структурованість, або навпаки, розірваність, дискретність, аморфність. Ідеться здебільшого про певну констатацію тих чи тих особливостей без серйозних дискусій із відповідного приводу.   

Так, П.Сергієнко відзначає фраґментарність, конґломератність, синкретичність, "розмитість", аморфність, "розірваність" масової політичної свідомості. Цю свідомість, на його думку, лише умовно можна розглядати як певну систему [46]. Навпаки, за Я.Любивим, змістові масової свідомості притаманна крайня суперечливість, але вона вкладається в межі єдиних шкал ціннісних, нормативних і діяльнісно-орієнтувальних категорій [29]. У політиці, зазначає О.Юр'єв, існує певний природний порядок, який пов'язує в одне і політику, і партії, і політичні явища низкою непорушних закономірностей [61].   

М.Горшков говорить спочатку про дискусійність об'єкту думки (опінії), а потім — про внутрішню єдність, моністичність громадської думки: як думці більшості їй притаманна внутрішня єдність, моністичний стан. Це значить, що у змісті громадської думки, яка сформувалася, не можуть бути водночас присутніми оцінно-ціннісні судження, що протистояли та протиборствували в період її зародження. Громадська думка, що склалася, так само як і будь-який інший вид громадської думки, самим фактом існування виражає не процес обміну думками, не боротьбу протилежних думок, а результат, підсумок цього обміну, цієї боротьби. Коли б було інакше, коли б громадська думка поставала як плюралістичний, множинний утвір, вона не мала б того величезного морально-політичного авторитету, який посідає в реальному житті [12].   

Якщо спиратися на вище сформульовану тезу про те, що громадська думка охоплює найбільш актуальні, саме тепер усвідомлювані суспільством проблеми, то, порівняно з масовою політичною свідомістю загалом, фраґментарність, нецілісність повинні нібито бути властивими їй набагато меншою мірою. Адже масовому суб'єктові легше поєднати кілька найбільш нуртуючих політичних проблем у певну несуперечливу цілісність, ніж узгодити між собою безліч проблем різного рівня значущості та ступеня усвідомленості.   

З іншого ж боку, у громадській думці маємо в знятому вигляді оцінки й ставлення, що випливають із більш широкого контексту масової (політичної) свідомості взагалі. Тут на поверхню ніби висуваються окремі позірно не пов'язані між собою "острівці", а їхня спільна основа, що забезпечує сутнісний зв'язок між ними, захована під товщею менш усвідомлюваних та актуалізовуваних поглядів, настроїв, настанов. Через це фраґментарність і суперечливість громадської думки видається якраз більш неминучим явищем, ніж її цілісність і гармонійність. Відтак у Горшкова маємо виразну ідеологічну ілюзію, свідомо чи несвідомо сформульовану автором, яка покликана завуалювати та виправдати фактичний брак громадської думки (передусім у політико-ідеологічній сфері) як явища в тоталітарному суспільстві.   

Масова свідомість, з якою ми найчастіше стикаємося на практиці, вважає Б.Грушин, зовсім не являє собою якогось єдиного утвору, притаманного в одних і тих самих рисах усім функціонуючим у суспільстві масам. Навпаки, подібно до останніх, вона, як правило, більш або менш виразно модифікована, зовнішнім чином розпадається на певну кількість різних типів і видів. Звідси випливає, що в розглядуваному відношенні масова свідомість, по-перше, принципово відрізняється від загальнолюдської свідомості, яка має лише одну-єдину — "родову" — форму свого буття, по-друге, видимим чином нагадує групову свідомість із властивою їй "видовою" будовою.   

Масова свідомість — це не так система, як конґломерат. Водночас Грушин говорить про синкретизм масової свідомості, про поєднання, комбінації різних форм свідомості, їх різний набір і "питому вагу", місце та роль кожної з них. Усі ці комбінації характеризуються своїм просторово-часовим континуумом [14].   

У контексті цієї проблеми нам видається доречним зауважити, що в найзагальнішому вигляді масовій політичній свідомості притаманні насамперед такі характеристики, як цілісність, внутрішня єдність, структурованість, пластичність. За певних умов ці властивості набувають ознак синкретичності, конґломератності, аморфності як більш універсальних характеристик психологічного простору.   

Коли ж контекст функціонування або аналізу масової політичної свідомості достатньою мірою звужується, на передній план виходять фраґментарність, дискретність, ракурсність, розірваність.