Ці особливості виявляються радше в схемі відображення масової свідомісті в процесі її сприймання та аналізу. Реально ж масова свідомість не може не бути цільним, єдиним, хоч і справді дуже суперечливим явищем. Як показує наш досвід, найефективнішим щодо вивчення масової свідомості стає психосемантичний підхід, який дає змогу виявляти її системність, цілісність, єдність, розглядати її як просторовий (у психосемантичному розумінні) континуум.
Тут цілком логічно постає проблема внутрішньої структури масової політичної свідомості. Так, О.Уледов підкреслював багатоаспектність аналізу суспільної свідомості. Основними аспектами є гносеологічний, соціологічний, конкретно-історичний. У структурі суспільної свідомості можна виділити компоненти (сфери, форми, види, типи) і зв'язки між ними [53].
Б.Грушин говорить про необхідність системного підходу до аналізу суспільної свідомості і виділяє такі емпіричні ознаки масової свідомості, які фіксуються на практиці: зміст, будова, особливості формування, функції. При цьому він пропонує аналізувати структуру суспільної свідомості за способами духовного освоєння дійсності, за характером взаємовідношень свідомості з дійсністю, за способами виникнення складових та ін. [14].
Виділяючи основні складові суспільної і масової свідомості, Я.Любивий зауважує, що всі ці конституенти утворюють у своїх взаємозв'язках та залежностях ніби змістові форми, канву, по якій проходить соціальна інформація. Структура вплетеної в реальне соціальне буття масової свідомості надзвичайно складна й багатоманітна, багатошарова та багаторівнева [29].
Узагальнення різних підходів до проблеми масової (політичної теж) свідомості дає підстави для висновку, що увага дослідників зосереджувалася здебільшого на структурі, так би мовити, морфологічній, тобто на аналізі одиниць і компонентів, із яких складається масова свідомість, на їх зв'язках та співвідношеннях. Хоча з цього приводу написано чимало наукових праць, загалом проблема залишається нерозв'язаною, до виснування загальноприйнятих положень іще досить далеко.
Загалом, коли йдеться про структуру масової політичної свідомості (психіки), серед її можливих компонентів, підструктур виділяється приблизно півтори сотні понять і категорій, які відображають зміст досліджуваного явища. Найчастіше аналізуються політичні (соціально-політичні, соціальні) ідеї, концепції, теорії, світогляди, переконання, орієнтації, погляди, уявлення, міфи, утопії, очікування, прогнози, судження, думки, оцінки, цінності, наміри, нахили, настанови, позиції, ставлення, інтереси, ідеали, мотиви, потреби, прагнення, цілі, почуття, настрої, умонастрої, звичаї, традиції, стереотипи, впливи, відносини, стосунки, взаємини, дії, вчинки, діяльність, поведінка, ідентифікація, конформізм, зараження, наслідування, навіювання, норми, процеси, ситуації, а також громадська думка, національний характер тощо.
Навіть побіжний перегляд наведених термінів легко переконує в тому, що серед них виразно домінують ті, які стосуються ціннісно-мотиваційних сфер індивідуальної, групової та масової психіки. А політико-психологічне значення компонентів із переважанням коґнітивного, прогностичного, афективного, феноменологічного, культурологічного, соціально-статусного або реґулятивного змісту виявляється тим яскравіше, чим сильніше вони пов'язані та взаємодіють із ціннісно-мотиваційними структурами.
Г.Дилігенський, скажімо, висловлює припущення про провідну роль ціннісних та афективних компонентів настанов у психологічних реакціях на соціально-політичні події та ситуації. Коґнітивний компонент відіграє роль "постачальника" матеріалу для формування змісту цінностей, але в процесі цього формування відбувається відбір знань, припасування їх під певне "психологічне замовлення". Це "замовлення на знання" являє собою не що інше, як вираження потреб суб'єктів психіки. Цінності тому й відіграють роль "замовника" у стосунку до знань, що вони суть усвідомлене вираження потреб [16].
Морфологічна структура масової політичної свідомості вивчалася вельми ґрунтовно, категоріальний апарат у цій сфері розроблено досить докладно. Наша ж увага зосереджувалася на аналізі дещо іншої — суто змістової структури, пов'язаної з конкретними обставинами громадсько-політичного життя суспільства, такої, що виявляється, формується та функціонує в процесі суспільної і громадської реґуляції (самореґуляції) під впливом чинників політико-ідеологічного змісту.
Така структура, на наш погляд, найточніше може бути описана терміном "семантико-аксіологічна", який відображає ціннісно-значеннєву природу масової політичної свідомості. Тут ідеться про її конкретний зміст, у якому відбито події, ситуації, проблеми, що стають значущими з погляду актуального соціального, політичного та економічного розвитку суспільства.
Зауважимо, що, на відміну від морфологічної структури масової політичної свідомості, її семантико-аксіологічна структура не могла стати предметом об'єктивного наукового аналізу в умовах тоталітарного суспільства, де абсолютизувалася "ідейно-політична єдність" народу, а відтак не було й мови про вільний вияв якихось там змістових або ціннісних відмінностей.
Масова політична поведінка. Явище масової політичної свідомості (психіки) неможливо аналізувати без урахування його поведінково-реґулятивних компонентів, або власне масової політичної поведінки. При цьому в політичній сфері масова свідомість постає як більш організована, активна, така, що набуває більшої концентрації енерґії дії, ніж у сфері соціальній [29].
Масова політична поведінка частіше розглядається в контексті політичної свідомості взагалі як один із її компонентів. Наприклад, Б.Грушин виділив такі аспекти аналізу масової свідомості: аналіз текстів масової свідомості (які проявляються насамперед у судженнях громадської думки) та аналіз різних форм масової поведінки людей [14]. Рідше масова політична поведінка стає об'єктом самостійного наукового аналізу, коли вивчення психологічних механізмів і закономірностей масових форм політичної поведінки та діяльності визнається за одну з вузлових тем політичної психології [21].
У конкретному ж перебігу громадсько-політичного життя суспільства чіткіше виявляється саме реальна поведінка масового суб'єкта (що він робить або чого не робить), ніж його справжні думки, погляди, настрої. Пояснити таку невідповідність можна, мабуть, труднощами експериментального втручання в масову політичну поведінку, тоді як коґнітивні та афективні компоненти політичної свідомості бувають звичайно більш доступними для наукового аналізу.
Для О.Уледова суспільна психологія постає необхідною стороною суб'єктивного чинника, який набуває раціонального сенсу лише у співвіднесенні до діяльності, від суб'єкта якої він залежить і через яку реалізовується в соціальній практиці [53].
Внутріпсихічні структури впливають на політичні