Політична психологія (як явище), за В.Івановим, безпосередньо включається в дії соціальних груп. Вона є система тих ідеальних спонукальних мотивів, які безпосередньо виражаються, об'єктивуються в характері та спрямованості політичної активності, вона є суб'єктивна детермінанта політичної поведінки, політичних дій людей [20].   

Подібну думку висловлює і Я.Любивий. Масова свідомість, уважає він, посідає об'єднуючу її категоріальну структуру масової комунікації, яка може фокусувати колективну енерґію дій великих мас людей на основі певних ідей, які виражаються у загальноприйнятих символах і гаслах, а також формувати спільну для великих груп людей духовну та соціально-психологічну атмосферу. Масова свідомість — це діяльнісний, практично-соціологічний зріз реальної свідомості індивідів, соціальних груп, усього суспільства [29]. Тут належало б додати, що масова свідомість охоплює не лише активних, а й пасивних її носіїв. Пасивність — це також невід'ємна сторона й характеристика масової свідомості, дзеркальне відбиття активності.   

Зв'язок між масовою свідомістю і масовою поведінкою найістотніше виявляється у мотиваційній сфері, відзначав О.Уледов. У суспільній психології проявляється переконаність цілих соціальних груп. Вона показує, наскільки ідеї та погляди, що поширюються в тих чи тих соціальних верствах, групах, у суспільстві загалом, оволоділи свідомістю людей, стали мотивами їхньої поведінки. Сутність самих ідей і поглядів постає ніби в знятому вигляді, головне — наскільки вони стали глибокими переконаннями, настановами та життєвими позиціями, як вони проявляються у вчинках людей, закріплюються у звичках, традиціях. Завдяки тому, що ідеї та погляди стають надбанням духовного світу соціальних груп, вони виступають життєвими орієнтирами, мотивами поведінки людей.   

Суспільна психологія як ставлення до подій, фактів дійсності, дій і вчинків людей ніби вплетена в практичну діяльність. Її функції проявляються в повсякденному спілкуванні, у стосунках людей, у їхній діяльності. Діяльність людей у будь-якій сфері суспільного життя залежить від їхнього психологічного настрою, морально-психологічної атмосфери соціальної групи, колективу [53].   

М.Горшков особливо наголошує на значенні категорії ставлення, яке постає в трьох "іпостасях": в одному випадку ми маємо ставлення як виключно духовний прояв; в другому — фіксуємо ставлення як більш або менш виражену позицію, своєрідний "місток" від духовного до практичного; у третьому — стикаємося зі ставленням як із практичним, поведінковим актом.   

Відповідно існує три рівні самовираження думки (опінії). На першому рівні думка проявляє себе як оцінно-ціннісне судження, що виражає духовне ставлення. На другому рівні вона набуває якості думки-позиції, думки — спонукального мотиву, який сприяє "зануренню" змісту оцінно-ціннісного судження у практичне життя, і стає, по суті, передавальною ланкою від духовного до практичного. Нарешті на третьому рівні "наполеглива" думка здатна виявлятися через практичне ставлення, зливатися з результатом матеріалізації потенціалу, нагромадженого нею на попередніх рівнях, у відповідних діях та поведінкових актах.   

Будучи проявом стану масової свідомості, який відображає дану суспільну ситуацію, громадська думка здійснює зв'язок між масовою свідомістю та актами масової поведінки, чинячи зворотний вплив на стан самої ситуації [14].   

У політико-психологічній літературі розроблено орієнтовну схему політичної діяльності, яка враховує політичні якості останньої та психологічні форми її прояву. Основні інґредієнти схеми: позитивна або неґативна реакція на імпульси, що виходять від політичної системи, її інститутів; участь у діях, пов'язаних із делеґуванням повноважень; участь у діяльності політичних та примикаючих до них організацій; виконання політичних функцій у рамках інститутів, які входять до політичної системи або діють проти неї; пряма дія; активна діяльність у позаінституціональних політичних рухах, спрямованих проти існуючої політичної системи, які домагаються її докорінної перебудови [21].   

Г.Дилігенський говорить про особливу роль масових рухів. Соціальні рухи є масовим груповим суб'єктом, хоча вони й не підходять під визначення групи як відносно стійкої спільноти людей, що має певні межі. Рух — це дія, а дія, у якій безпосередню участь бере маса, здатна вчинити набагато сильніший і швидший вплив на ситуацію, ніж пасивні, інституціональні форми залученості мас до громадсько-політичного життя.   

На відміну від соціально-економічних, культурних, реґіональних, етнічних, професійних груп, рух являє собою спільноту, об'єднану спільною дією. Така дія означає зближення людей, інтенсифікацію соціально-психологічних зв'язків спілкування між ними, що конструюються ними самими. У діях проявляються не тільки ті конкретні потреби та інтереси, які приводять до їх виникнення, але й глибинна соціально-інтеґративна потреба, притаманна людині [16].   

Динамічні характеристики масової політичної свідомості та поведінки. Масова свідомість часто-густо демонструє, з одного боку, завидну сталість, стабільність, а з іншого — крайню непостійність поглядів і волінь, або, з одного боку, виразну консервативність, опірність новій інформації, а з іншого — разючу сприйнятливість до такої інформації [14]. Таку діалектику постійності і мінливості дослідники здебільшого намагаються пояснити наявністю в масовій свідомості різних шарів, рівнів, які, зокрема, відрізняються між собою швидкістю змін, що в них відбуваються.   

Я.Любивий виділяє п'ять рівнів (шарів) у структурі сприймання соціальної інформації масовою свідомістю. При цьому більш глибокі структурні рівні свідомості меншою мірою підлягають поточним соціальним змінам. Перший, найповерхневіший шар змінюється протягом кількох років, кожний наступний — зі зміною поколінь, зі зміною історичної епохи, зі зміною історичної цивілізації. Нарешті найглибинніший, найстійкіший рівень — це рівень загальнолюдського, притаманного людині взагалі. Що глибший рівень соціальної реальності розглядається, то більше проявляються механізми соціальної самореґуляції, які виражаються в глибинних антропологічних і соціокультурних структурах та