як це змінює існуючу структуру науково-технічного потенціалу і впливає на його майбутню структуру. Безперечно, залучення зарубіжного фінансування дає можливість забезпечувати виживання наукових установ, оснащення їх сучасним обладнанням, підтримки рівня життя науковців. Проте водночас слід пам’ятати, що вивезення інтелектуального продукту за кордон на ранній стадії інноваційного процесу веде до втрати синергетичного ефекту інновації. Де-факто відбувається “приватизація” результату діяльності наукового колективу, основи для отримання якого, як правило, було створено за допомогою бюджетного фінансування. Особливо небезпечним видається поширення форм “неформального” фінансування наукових розробок через готівкові гранти чи оплату зарубіжних поїздок науковців, що може, за нинішньої неврегульованості вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності, вести до прямої некомпенсованої втрати національного інтелектуального продукту. В такому разі може йтися про безпосередню “приватизацію” наукового результату окремою особою чи групою осіб. Вельми показово, зокрема, що на тлі значного збільшення обсягів іноземного фінансування зменшуються обсяги експорту науково-дослідних і дослідно-конструкторських послуг. Так, в 2001 році експорт становив 39,3 млн дол. США (складає 76,0від обсягів 1998 р.), імпорт – 10,4 млн дол. США (складає 142,5від обсягів 1998 року).
Патентно-ліцензійна та інноваційна діяльність
Негативні тенденції, відзначені в науковій сфері, досить тісно корелюють із станом інноваційної діяльності в Україні. Зокрема, це знаходить вияв у патентно-ліцензійній сфері, яка в сучасній економіці має стати необхідною передатковою ланкою між інновацією та її впровадженням.
Цілісна система охорони інтелектуальної власності передбачає надання, використання та захист відповідних прав на території країни, для чого необхідні законодавча база, інфраструктура та механізми її реалізації. Нормативно-правова база в Україні є хоч і недосконалою, проте достатньою для забезпечення надання, використання і захисту прав інтелектуальної власності. Всього в цій сфері діє понад 30 законодавчих, 20 підзаконних і більш 50 відомчих нормативно-правових актів. Базовий закон “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” був прийнятий в Україні ще у 1993 році. Проте, на думку багатьох експертів, він не забезпечує повноцінного правового захисту інтелектуального продукту, створеного в Україні. Серед причин - відсутність необхідної бази для масштабної експертизи баз даних, нестача підготовлених кадрів, досвіду організації роботи. В ситуації, що склалася на час прийняття Закону, Держпатент України прийняв рішення про видачу тимчасових патентів на п’ять років без проведення експертизи по суті. Видача тимчасових патентів продовжується дотепер. Почалася й видача 20-річних патентів, проте процес їхнього оформлення може тривати до 5 років.
Станом на 1 січня 2002 року в Україні зареєстровано 1124 патенти на корисні моделі, з яких чинними є 936, 5573 патенти на промислові зразки, 22334 свідоцтва на знаки для товарів і послуг за національною процедурою, з яких чинними є 21020, та 32340 міжнародних знаків для товарів і послуг за міжнародною процедурою. Витрати підприємств та організацій, пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності та раціоналізаторські пропозиції, за даними Держкомстату України, збільшилися у 2001 р. проти 2000 р. на 19до 43,1 млн гривень. Загальний прибуток від використання цих об’єктів склав 392,9 млн гривень.
Тривалість та дорожнеча патентної процедури разом з дефіцитом коштів, які суб’єкти інноваційної діяльності спроможні виділити на її фінансування, обумовлюють популярність у національних заявників деклараційного патенту, оскільки процедура його оформлення більш дешева і швидка. Питома вага 20-річних патентів України, які видані після експертизи по суті, за 1993-98 рр. складала, за даними УкрІНТЕІ, лише 23Протягом 2001 року зареєстровано 11670 патентів на винаходи (на 102більше, ніж у 2000 році), але з них 9363 (80– деклараційні патенти. Такі патенти можуть бути легко анульовані в судовому порядку, тому не викликають особливої довіри у інвесторів і навряд чи можуть всерйоз сприйматися як засоби захисту інтелектуальних прав на інновації. 54від загальної кількості 20-річних патентів видано на ім’я іноземних заявників.
Незадовільною є й діяльність щодо використання договорів про передачу прав на об’єкти промислової власності та ліцензійні договори на їхнє використання. Динаміка реєстрації договорів у період з 1995 по 2001 рр. була переважно позитивною. У 1995 р. було укладено 91 договір, у 1996 – 94, 1997 – 261, 1998 – 452, 1999 – 396, 2000 – 372 і у 2001 р. – 492 договори. 63 % договорів у 2000 та 62 % у 2001 рр. були договорами на знаки для товарів та послуг, 28 % та 30 % – на винаходи, 9 % та 6 % – на промислові зразки, 1 % та 2 % – на корисні моделі. 50,3у 2000 році та 53,3у 2001 році усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних та тютюнових виробів. Не укладено жодного договору у таких сферах, як електроніка, машинобудування, сільське господарство, переробна промисловість тощо. Серед ліцензійних договорів на використання винаходів також лідирували лікеро-горілчані вироби –16,6у 2000 році та 26у 2001 році, на машинобудування припадало лише 4,8у 2000 році та 6,2– у 2001 році, електроніку – 2,4у 2000 році, на засоби зв’язку та електроніку у 2001 р. не було укладено жодного договору. На реєстрації в Україні знаків для товарів і послуг зосереджується й активність іноземних фірм і компаній: нерезиденти складають 60-63як власників прав, так і правонаступників по договорах про передачу прав та продаж ліцензій. Чітко вирізняється орієнтація на захист прав інтелектуальної власності, що стосується споживчих товарів. Отже, спостерігається виражена тенденція спрямування патентно-ліцензійної діяльності в Україні на захоплення споживчого ринку, в той час як сектори, які мають