Невирішені проблеми у патентно-ліцензійній сфері експерти головним чином пов’язують з економічними аспектами. Зокрема, недостатньо застережені права авторів об’єктів промислової власності: обов’язок роботодавця щодо виплати винагороди, можливості автора використовувати свій винахід, отримувати комерційну вигоду. Недостатньо розроблені проблеми оцінки вартості прав інтелектуальної власності, постановки їх на баланс як нематеріальних активів, внесення до статутних фондів підприємств тощо. Законодавство покладає на власника прав обов’язок щодо їхнього добросовісного використання, проте не надає жодних гарантій використання об’єктів, що отримали правову охорону. В своїй більшості національні заявники і власники прав психологічно не готові займатися пошуком інвесторів і зацікавлених виробників.

Фактично відсутня державна підтримка винахідницької діяльності. Скасовано пільги щодо оподаткування, що діяли в період 1993-95 рр. для підприємств, які використовували запатентовані продукти і технології. Зруйновано систему заохочення інноваційної діяльності на виробництві та в науково-дослідних установах. Внаслідок цього в переважній більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась. Діяльність Товариства винахідників і раціоналізаторів України фактично призупинилася, а регіональні Центри науково-технічної і економічної інформації поки що не в змозі перебрати на себе функції сприяння винахідникам на периферії, у тому числі оформлення заявок та розповсюдження патентної інформації, не в останню чергу – через відсутність фінансування і кваліфікованих кадрів. За період 1996-2000 рр. кількість винаходів на душу населення в Україні була приблизно в 7-10 разів меншою, ніж в США.

Останнім часом ініціативу щодо захисту в Україні прав інтелектуальної власності перебирають на себе іноземні неурядові організації. Їхня активність свідчить про реальну зацікавленість в доступі до внутрішнього споживчого ринку. Тому вони часто відкрито лобіюють інтереси певних зарубіжних виробничих чи торговельних корпорацій. Досить наочним прикладом є потужний зовнішній тиск на Україну з приводу регулювання виробництва і розповсюдження оптичних дисків для лазерних систем зчитування. Разом з тим, майже непомітна реальна допомога неурядових організацій у формі навчання та підвищення кваліфікації українських спеціалістів, безоплатної поставки апаратури і обладнання для виявлення і реєстрації піратських і контрафактних товарів тощо.

Отже, становище в патентно-ліцензійній сфері свідчить про вельми несприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності. Реальною є загроза вичерпання найближчим часом економічного потенціалу зареєстрованих належним чином патентів і винаходів. Вступ України до СОТ, приєднання до низки інших міжнародних угод можуть створити правові колізії, які зроблять проблематичним подальший розвиток інновацій. Відтак, необхідна активна державна регулююча та стимулююча політика у сфері впровадження нових механізмів стимулювання інноваційної і технологічної активності суб’єктів підприємницької діяльності та окремих винахідників.

Стан інноваційної діяльності промислових підприємств є своєрідним поєднанням наслідків розвитку патентно-ліцензійної діяльності, з одного боку, та особливостей економічного становища підприємств – з іншого. Статистичні дані про впровадження інновацій в промисловості дозволяють зробити висновок, що частка підприємств, які впроваджують інновації, різко зменшилася і в останні роки становить менше однієї шостої загальної кількості підприємств (табл. 6). Питома вага інноваційно активних підприємств зменшилася у 1994-2000 роках у 1,8 разу (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка інноваційної активності промислових підприємств

Серед головних причин негативних тенденцій у цій сфері - тривалий спад промислового виробництва, відсутність власних коштів на інновації при дорожнечі кредитів, розукрупнення підприємств в процесі приватизації, що в багатьох випадках супроводжувалося руйнуванням інноваційної інфраструктури, незацікавленість нових власників, в тому числі іноземних, у впровадженні інновацій, які приводять до поліпшення матеріальної бази виробництва. За даними Держкомстату України у 2001 р. питома вага власних коштів серед джерел фінансування інноваційної діяльності склала майже 84лише 6становили кредити, 3– кошти іноземних інвесторів, 2,9– кошти державного бюджету, 1,8– кошти вітчизняних інвесторів, 1,2– кошти позабюджетних фондів і 0,1– кошти місцевих бюджетів.

Таблиця 6

Основні показники технологічних інновацій на промислових підприємствах у 1995-2001 рр.

Показник | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Кількість підприємств, що впроваджували інновації | 2002 | 1729 | 1655 | 1503 | 1376 | 1491 | 1503

Їхня питома вага від загальної кількості, % | 22,9 | 19,3 | 17,0 | 15,1 | 13,5 | 14,8 | 15,6

Кількість впроваджених нових технологічних процесів, в цілому по промисловості | 2936 | 2138 | 1905 | 1348 | 1203 | 1403 | 1421

% до 1995 р. | 100 | 72,8 | 64,9 | 45,9 | 41 | 47,8 | 48,4

Кількість впроваджених нових технологічних процесів, на підприємствах машинобудування | 1687   | 622 | 613 | 788 | 864

Частка підприємств машинобудування, в %% | 57,4   | 46,1 | 50,9 | 56,2 | 60,8

У 2001 році загальна сума витрат на технологічні інновації складала близько 2 млрд грн. (у 2000 році – 1,76 млрд грн.), з них 63становили капітальні вкладення (61 %), 9,3– технологічна підготовка виробництва (9,38,7– дослідження і розробки (15,17,9– маркетинг та реклама (4,7і лише 4,7– придбання прав на патенти, ліцензій на використання об’єктів промислової власності (2,5у 2000 році). Зберігається незначна частка витрат на інноваційну діяльність в загальному обсязі інвестицій (табл. 7). Важливо, що збільшення обсягів інвестицій в останні роки супроводжувалося зменшенням питомої ваги інвестицій в інновації.

Таблиця 7

Витрати на інноваційну діяльність у капітальних вкладеннях промисловості

Показник | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Млн грн. | % до заг. суми | Млн грн. | % до заг. суми | Млн грн. | % до заг. суми | Млн грн. | % до заг. суми

Загальні капітальні вкладення у промисловість | 5498,8 | 100,0 | 6946,0