в Україні є низький платоспроможний попит на інновації, внаслідок чого майже 80 % фінансування інноваційної діяльності у промисловості здійснюється за рахунок власних коштів підприємств (табл. 8). При цьому фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів підприємств кольорової металургії складає 100 %, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості - 97,4 %, поліграфічної промисловості - 97,2 %, чорної металургії - 95,3 %, медичної промисловості - 93,5 %, машинобудування та металообробки - 88,9 % загального обсягу фінансування. Зовсім не фінансується з державного бюджету інноваційна діяльність підприємств електроенергетики, металургії, деревообробної та целюлозно-паперової, медичної та поліграфічної промисловості.
Таблиця 9
Показники продуктових інновацій промислових підприємств у 1995-2001 рр.
Показник | 1995 | 1996 | 1999 | 2000 | 2001
Кількість підприємств, що впроваджували інновації, в цілому | 2002 | 1729 | 1376 | 1491 | 1503
Кількість підприємств, що впроваджували інновації, в машинобудуванні | 669 | ... | 384 | 426 | 518
Частка підприємств машинобудування у загальній кількості підприємств, що впроваджували інновації, %% | 33,4 | ... | 27,9 | 28,5 | 34,5
Кількість освоєних нових видів продукції в цілому, найменувань, | 11472 | 9822 | 12645 | 15323 | 19484
Кількість освоєних нових видів продукції в машинобудуванні, найменувань | 2804 | ... | 1788 | 2606 | 3872
Частка підприємств машинобудування у загальній кількості підприємств, що освоювали нові види продукції, %% | 24,4 | ... | 14,1 | 17,0 | 19,9
Звертає на себе увагу позитивне явище випереджаючого зростання інноваційної діяльності в машинобудуванні. Адже, як відомо, саме ця галузь традиційно розглядається як основне джерело інноваційної продукції, саме в ній створюються матеріальні передумови для реалізації базових інновацій. Втім, з огляду на сказане вище, для більш коректної оцінки цього явища слід проаналізувати детальну специфікацію інновацій в машинобудуванні.
Вельми показовим є порівняння динаміки технологічних інновацій та освоєння нових видів продукції (табл. 6 і 9). Зростання другого показника свідчить про усвідомлення власниками та менеджерами багатьох підприємств необхідності активних дій на ринку, підвищення їхньої управлінської та технічної кваліфікації. Між тим, різноспрямованість тенденцій динаміки технологічних і продуктових інновацій вказує, що нова продукція освоюється здебільшого шляхом більш інтенсивного використання наявного обладнання і технологій. Досить часто йдеться лише про освоєння модифікацій виробів, що вже випускаються. Такий тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і практично не в змозі підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого часу.
На користь наведеного висновку свідчить і те, що, незважаючи на збільшення кількості інноваційних продуктів, у вартісному вимірі у 2001 р. порівняно з 2000 р. питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилась на 2,6і склала 6,8(10,4 млрд грн.). При цьому понад 30цієї продукції реалізовано на експорт. У структурі експортної інноваційної продукції 47становила продукція металургії та оброблення металу, 25– машинобудування і 12,3– хімічної та нафтохімічної промисловості.
Проблеми та системні перешкоди розвитку інноваційних процесів в Україні
Проведене дослідження свідчить про загострення проблем у науково-технічній сфері України в останні роки. З нашої точки зору, на сучасному етапі основою загострення становища в інноваційній сфері є зростаюча невідповідність між її теперішнім становищем та потребами інноваційного розвитку. Слід наголосити, що “готовність” національної економіки та суспільства до інноваційного розвитку складається з комплексу чинників, які лежать в науково-технічній, виробничій, фінансовій, кадровій, природно-ресурсній, соціальній, політико-регуляторній сферах.
Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної політики не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку. Реформування науково-технічного комплексу побудовано за принципами частих змін цілей та завдань, без урахування загальновідомих факторів функціонування та розвитку науково-технічного потенціалу: активної та передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з боку реального сектора економіки тощо.
В даному контексті слід, втім, зауважити, що навіть найдосконаліші засоби державної підтримки інноваційної діяльності виявлятимуть свою неефективність в разі збереження в країні макроекономічного середовища, несприятливого для розвитку і поширення інновацій. З нашої точки зору, фундаментальні причини низької ефективності державної політики в інноваційній сфері слід шукати в особливостях економічної ситуації, яка складається в Україні. Хронічне невиконання нормативних актів щодо активізації науково-технічної та інноваційної діяльності свідчить про наявність певних об’єктивних системних перешкод, без подолання, чи, принаймні, врахування яких досягти ефективності інноваційної політики неможливо. Зазначені перешкоди призводять до руйнування цілісності інноваційного процесу з наступним уповільненням розвитку та занепадом його складових. Насамперед за таких умов потерпає елемент впровадження нововведень (попит на інновації), який, власне, і перетворює науково-технічний продукт на інновацію як таку. Відтак втрачається економічний ефект і від вкладень в фундаментальні і прикладні дослідження.
З точки зору експертів, сприйнятливість фірми до інновації визначається:
її технологічною специфікою (ступенем інтегрованості технологічного процесу і можливістю його вдосконалення);
ємністю ринку і перспективами продукту;
фінансовим становищем фірми;
технологічними можливостями фірми (наявністю технологічної бази для інновації);
ринковою стратегією фірми;
суб’єктивними чинниками (підприємливість та гнучкість керівництва);
віком фірми.
Як видно з наведеного переліку, сприятливе інноваційне середовище складається для підприємства з належного стану ринку, фінансів та менеджменту.
Вузькість ринків є загальновизнаною перманентною проблемою української економіки. Тривале падіння доходів населення призвело до суттєвого скорочення його платоспроможного попиту, в той час як різке скорочення інвестицій та падіння обсягів виробництва обумовили зменшення попиту на внутрішньому ринку товарів виробничого призначення. За умов