Рис. 7.

У 2002 році Національним банком запроваджено експеримент, який полягає в тому, що НБУ готовий видавати пільгові кредити комерційним банкам для кредитування ними довгострокових (до трьох років) інвестиційних проектів. Проте, на нашу думку, така позитивна ініціатива не матиме значного успіху та не стане масовою, а, отже, суттєво не підштовхне економіку на інноваційний шлях розвитку.

Справа в тім, що Нацбанк виділятиме кредити за обліковою ставкою, яка тепер дорівнює 8 %. Нині така ставка теж надто висока, оскільки значно перевищує інфляцію та рентабельність економіки. Крім того, основні фонди банків та обсяги державних цінних паперів у їхній власності надто малі, щоб забезпечити достатню для інноваційного розвитку економіки кількість кредитів. Проблематичним є також використання гарантій рейтингових іноземних банків, які навряд чи стануть гарантувати ризиковані інноваційні проекти у чужій країні. Між тим, вартість застави комерційних банків повинна забезпечувати 120 % тіла кредиту та відсотків. В процесі розрахунку вартості застави НБУ враховує 100 % вартості облігацій державної позики та 80 % вартості майнових прав. Тобто реальна вартість застави мусить бути більша, ніж 120 %. За рішенням НБУ об’єм кредитів, залучених комерційними банками в Національного Банку, не може перевищувати половини регулятивного капіталу комерційного банку, який, до того ж, не може бути меншим за 5 млн євро. На початок жовтня 2002 року сукупний регулятивний капітал усіх українських банків склав 9 млрд гривень. Отже, в українську економіку могло б бути влито максимум 4,5 млрд гривень інноваційних кредитів. Крім цього, банк повинен вкласти 10 % власних коштів в даний проект, та володіти достатнім апаратом для оцінки ефективності інноваційного проекту, який кредитується за даною програмою. Втім, якби всі банки й відповідали цьому широкому переліку вимог, навряд чи кредитування за даною програмою набрало б широких меж, адже всі ризики в умовах відсутності у підприємств достатньої застави з достатньою ліквідністю перекладаються на комерційні банки.

Таким чином, експеримент, запропонований НБУ, суттєво не змінив ситуації на кредитному ринку в Україні, але створив прецедент порівняно довгострокового кредитування, від якого банки свідомо відмовлялися через надмірну ризиковість. За даними, наведеними в середині жовтня 2002 року Головою Правління Нацбанку В. Стельмахом, НБУ практично не одержав від комерційних банків нових інноваційних проектів під нову схему довгострокового рефінансування.

Практично не відбувається поліпшень у питанні розвитку інституційних інвесторів, які могли б здійснювати інноваційне інвестування, а також розвитку інноваційної інфраструктури. Зокрема, в Україні досі не створено жодного інвестиційного банку довгострокового кредитування. Практично саботується рішення щодо створення Державного банку реконструкції і розвитку. Досить показовим прикладом відсутності стимулів до інновацій є діяльність малих підприємств. Після отримання ними пільгових умов діяльності переорієнтації МП на інноваційну діяльність не відбулося. Сучасний стан малого бізнесу, його атомізація (різке збільшення питомої ваги підприємців - фізичних осіб серед суб’єктів малого підприємництва) не сприяє розвитку інноваційних малих підприємств та розвиткові відповідних субконтрактних схем, на яких базується інноваційний та венчурний бізнес в розвинених країнах світу.

Окремим напрямом фінансування інноваційної діяльності може стати залучення коштів іноземних інвесторів. У країнах, що розвиваються, та перехідних економіках саме іноземні інвестиції небезпідставно розглядають як джерело організаційних та технічних інновацій. Багато з вітчизняних експертів також обстоюють думку, що лише іноземні інвестори здатні переорієнтувати економіку на інноваційні рейки. Проте в дійсності обсяги інвестицій, що надходять до України, залишаються низькими, а їхня структура не дає можливості говорити про їхній інноваційний характер. В ній переважають вкладення у виробничу сферу, причому вони майже не торкаються перспективних високотехнологічних виробництв. Натомість зростають вкладення у сферу торгівлі, які ведуть до зростання імпорту в Україну, причому перш за все – продукції споживчого характеру.

За І півріччя 2002 р. зареєстровано прямих іноземних інвестицій в обсязі 425,5 млн дол. США, що на 15,7 % більше, ніж за аналогічний період 2001 року. Чистий приріст іноземного капіталу у І півріччі 2002 р. склав 275,8 млн дол. США, що на 15,3 % більше порівняно з його приростом за І півріччя 2001 року. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.07.2002 р. становив 4745,2 млн дол. США.

Найбільшим обсяг нагромаджених іноземних інвестицій залишається в харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів –
17,4 % від загального обсягу інвестування, оптовій торгівлі та посередництві у торгівлі – 15,3 %, фінансовій діяльності – 7,9 %, транспорті – 6,9 %. У машинобудування спрямовано лише 7,4 % загального обсягу інвестицій. Між тим, показники щодо структури іноземних інвестицій, які надійшли останнім часом, свідчать про певні структурні зміни. Так, за період, який охоплює жовтень 2001 – червень 2002 рр., 25 % чистого припливу іноземних інвестицій надійшли у сферу оптової і роздрібної торгівлі, 17,2 % - металургію і металообробку, 7,3 % - фінансову діяльність. Натомість частка чистого приросту інвестицій в харчову промисловість становила 1,5 %, машинобудування –
3,1 %.

Отже, стикаючись зі скороченням попиту на свою застарілу продукцію, підприємства зацікавлені у здійсненні інновацій. Проте через застарілість основних фондів вони фізично неспроможні до запровадження радикальних інноваційних змін, а через дефіцит фінансових ресурсів не в змозі здійснити необхідну технологічну перебудову. Як було показано, головним рушієм інноваційної діяльності в ринковій економіці є використання інновацій в конкурентній боротьбі з метою підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства. Дослідники наголошують, що інноваційна діяльність є наслідком пошуку більш прибуткових сфер прикладення