звільнення від оподаткування коштів підприємств, які спрямовуються на фінансування наукових досліджень (з прирівнюванням їх до інвестицій у інтелектуальний капітал);

звільнення від оподаткування коштів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, які інвестуються в інноваційні підприємства та встановлення пільг з оподаткування коштів, отриманих внаслідок цих інвестицій, зокрема - диференціювання ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження їх в разі довгострокового кредитування високотехнологічних проектів, пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних підприємств тощо;

надання пільг в оподаткуванні комерційних банків, які здійснюють кредитування інноваційних підприємств, насамперед – довгострокове.

Прогнозовані значні проблеми з виконанням Державного бюджету 2003 р. можуть, на нашу думку, спонукати до невиконання чи відстрочки у вступі в дію положень закону “Про інноваційну діяльність” в частині, яка передбачає надання пільг щодо податку на прибуток та ПДВ. Це підвищує важливість наведених вище пільг непрямого характеру, які надаються внаслідок взаємодії між різними секторами економіки, тобто більш, ніж прямі пільги конкретним підприємствам, захищені від різного роду “суб’єктивних” чинників.

Було б доцільним, на нашу думку, передбачити в Податковому кодексі України, обговорення якого триватиме в 2003 році, спеціального розділу, який би включав комплекс вищезазначених пільг інноваційного спрямування. При роботі над Податковим кодексом варто було б також врахувати позитивні результати економічного експерименту на підприємствах легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області із впровадженням єдиного податку з продажу, який закінчився у липні 2001 року. За час експерименту питома вага експорту в загальних обсягах продажу зросла з 23 % до 29,9 % за перший рік та до 34,8 % за другий рік дії експерименту. Більш, ніж удвічі за період експерименту знизилась частка бартеру у обсягах продажу. Сумарний прибуток підприємств - учасників експерименту збільшився за перший рік експерименту у 1,82 разу, а за другий - у 1,57 разу. На технічне переозброєння та модернізацію виробництва за перший рік експерименту витрачено 9,17 млн грн. (у 12,2 разу більше, ніж за попередній період), а за другий рік - 5,46 млн грн. (у 7,3 разу більше). За період експерименту на інноваційну діяльність спрямовано 58,7 % отриманого прибутку, тоді як за рік до його запровадження - лише 13,1 %. Єдиного податку сплачено за перший рік експерименту на 3 %, а за другий - на 23,1 % більше, ніж за рік перед запровадженням експерименту.

Доцільно було б також розглянути можливість локального запровадження, в порядку експерименту, податку на витрати як засобу стимулювання поширення ресурсозберігаючих технологій.

З огляду на вищесказане, доцільною видається модифікація критеріїв виокремлення інноваційних підприємств, які також повинні будуватися на функціональному принципі, що відображатиме комплекс більш широких стратегічних завдань та національних інтересів. Це дозволило б від визначення технологічних пріоритетів у спеціальному законі перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів, який вже можуть здійснюватися уповноваженими інституціями. Серед таких критеріїв могли б бути:

вплив проекту на умови життя та безпеку життєдіяльності людини, розвиток людського капіталу;

підвищення економічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;

розташування на стику наук, розміщення в декількох секторах економіки;

досягнення світового рівня та міжнародної конкурентоспроможності;

зміна ролі регіонів у національній економічній системі;

розвиток комунікацій і трансферу технологій.

Безпосереднім критерієм в наданні пільг інноваційним проектам могла б стати ефективність (рентабельність) реалізації даного проекту за певний період, наприклад – за перший рік серійного використання. Це дозволить запобігти розквіту псевдоінновацій, термін життя яких не сягає далі моменту отримання податкової пільги. Застосування зазначеного критерію могло б набути форми податкового кредиту, який надається, виходячи з очікуваної норми ефективності інновації, та повертається по закінченні контрольного періоду в разі недосягнення цієї норми.

Важливо зауважити, що запровадження такого критерію може, в усякому разі - на перших етапах, здійснюватися навіть без внесення змін до закону “Про інноваційну діяльність”. Для цього відповідним органам (уповноваженому інноваційному органу, ДПА тощо) слід лише здійснювати паралельний контроль реального перебігу реалізації зареєстрованих інноваційних проектів.

Бюджетна сфера

Обмеженість бюджетних ресурсів в жодному разі не може сприйматися як привід для відмови від державного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності. Водночас, вона спонукає до пошуку шляхів більш ефективного та цільового використання наявних коштів. Ключове місце в бюджетному стимулюванні інноваційних процесів має посідати розробка “бюджету розвитку” як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел. Завдання “бюджету розвитку” полягає не лише в забезпеченні цільового використання бюджетних коштів, але й в узгодженні державного і приватного інвестування. “Бюджет розвитку” передбачає розробку чіткої й обґрунтованої системи стратегічних пріоритетів середньострокового і довгострокового розвитку національної економіки. До реалізації “бюджету розвитку” має бути залучено державний Український банк реконструкції і розвитку, створення якого передбачено п. 21 Указу Президента України № від 21.01.1998 року.

Раціоналізація використання бюджетних асигнувань на підтримку інноваційної діяльності вимагає також прискорення процесу утворення центральної та регіональних інноваційних фінансово-кредитних установ, передбачених Законом “Про інноваційну діяльність”.

Підвищення ефективності бюджетного фінансування науково-технічної сфери вимагає інвентаризації науково-технічних програм, що мають бюджетне фінансування, припинення реалізації програм, які виконуються не на належному рівні, або втратили актуальність; проведення науково-технологічного аудиту державних наукових і науково-дослідних установ та організацій з метою комплексної оцінки їхнього інтелектуального капіталу, визначення технологій, досвіду і знань, що мають комерційний потенціал.

Слід удосконалити механізми державних та галузевих замовлень з метою державного стимулювання виробництва науково-технічної та інноваційної продукції.

Незважаючи на прогнозовані й у подальшому труднощі з виконанням плану надходжень до бюджету від приватизації,