Грошово-кредитна сфера

Потреба переходу до інноваційної моделі економічного розвитку вимагає зміни парадигми грошово-кредитної політики, запровадження монетарних інструментів стимулювання інноваційного розвитку.

Необхідно здолати нерозвиненість фінансових відносин в країні. Як будь-яка інша галузь економіки, фінансовий сектор потребує суттєвого оновлення, тобто більш широкого використання інноваційних фінансових інструментів. Застосування фінансових механізмів, які пропонують сучасна теорія та практика, дозволяє зробити економіку більш конкурентоспроможною та стійкою до криз, більш гнучкою в нестандартних умовах. Зокрема:

поширення спектра похідних фінансових інструментів дозволить зменшити різноманітні економічні ризики;

активізація обертання на фондовому ринку облігацій та акцій, емітованих підприємствами, дозволить залучити фінансові ресурси поза банківським ринком і за меншою ціною;

розвиток інститутів фінансового посередництва дозволить активізувати процес концентрації та перерозподілу потенційних інноваційних ресурсів.

Слід продовжувати процес зниження облікової ставки НБУ, оскільки її сучасний рівень не відповідає потребам макроекономічного розвитку, значно вищий за рівень інфляції та номінальної норми прибутку. Зниження облікової ставки до рівня інфляції сприятиме зниженню ціни на позичкові кошти і зробить інновації більш дешевими. Щодо інноваційних проектів доцільно застосовувати методику повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб’єктами господарювання за кредити на потреби інноваційних проектів.

Необхідно прискорити темпи зростання грошової маси в Україні для збільшення рівня монетизації економіки. Така політика сприятиме зменшенню кредитних ставок, що зробить кредитні інвестиційні ресурси більш доступними, сприятиме подальшому розвиткові довгострокового кредитування. Найефективнішим шляхом збільшення грошей в обігу є надання кредитів комерційним банкам з боку НБУ та надання банкам можливості самим “емітувати” гроші шляхом випуску цінних паперів, що виконують по суті функцію грошей. Зазначимо, що дієвість цього важеля залежить від формування в економіці платоспроможного попиту на кредитні ресурси. До реалізації цього завдання слід залучити самі комерційні банки, для чого слід:

запровадити механізми державного страхування інноваційних кредитів, у тому числі кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;

надавати державні гарантії комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

установлювати для комерційних банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижену ставку норми обов’язкового резервування коштів;

продовжити розвиток системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають кредити для реалізації інноваційних проектів, добитися шляхом поєднання цього важеля з комплексом інституційних інструментів, його дієвості.

Слід усвідомити серйозну небезпеку згортання сприятливих для інноваційного розвитку заходів грошово-кредитної політики в разі зростання загрози інфляційних тенденцій. З нашої точки зору, реалізація орієнтирів інноваційного розвитку все ж вимагатиме узгодження антиінфляційної політики з потребою збереження стимулюючого характеру грошово-кредитної політики.

Інституційна сфера

Інноваційна стратегія в інституційній сфері полягає у створенні дієздатних суб’єктів інноваційного процесу, суб’єктів регулювання цього процесу та мережі інноваційної інфраструктури, яка забезпечуватиме поточну діяльність цих суб’єктів.

У світлі цього визначальне стратегічне завдання держави вбачається в “концентрації фінансового й інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створенні великих конкурентоспроможних фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів, здатних виконати функцію локомотивів розвитку”.

Закон “Про промислово-фінансові групи в Україні” прийнятий ще у 1996 році. ПФГ, відповідно до Закону, створюються з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей і структурної перебудови, включаючи і міжнародні програми, і мають термін дії відповідно до цих документів. Останнє положення практично перекреслює позитивний потенціал ПФГ. Адже діяльність суб’єктів ринку, що здійснюють розвиток пріоритетних галузей і продукції, не може обмежуватися короткостроковим періодом. Таким чином, необхідна модернізація вказаного закону, який сприяв би орієнтації ПФГ на виробництво інноваційної пріоритетної продукції. Запровадження дієздатних ПФГ могло б суттєво скоротити розрив між фінансовим та виробничим капіталом та, шляхом об’єднання цих ресурсів, значно підвищити спроможність до фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів групи.

Завдання запобігання нецільовому використанню передбачених у Законі “Про інноваційну діяльність” податкових пільг спонукає до пріоритетної інноваційної підтримки національних інноваційних і технологічних лідерів, провідних великих підприємств, холдингів, високотехнологічних виробництв, фінансова та технологічна потужність яких дозволяє реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети. Контроль за ефективністю інновацій видається на цих підприємствах більш надійним та коректним. Безперечно, це зовсім не означає відмови від стимулів розвитку малих інноваційних підприємств. Проте, з нашої точки зору, таку підтримку найдоцільніше організовувати саме за посередництвом великих компаній, які виступатимуть гарантом доведення інноваційної продукції до серійного виробництва та споживача.

Ефективна реалізація інноваційної стратегії неможлива без створення Українського банку реконструкції і розвитку. Саме в рамках діяльності УБРР має здійснюватися надання цільових кредитів під інвестиційні проекти інноваційного спрямування на пільгових умовах та з майновими гарантіями їхнього цільового використання. З нашої точки зору, спроби підмінити створення УБРР намаганнями розвинути довгострокове інноваційне кредитування комерційних банків приречені на провал через низьку інституційну та фінансову сумісність вітчизняних комерційних банків з завданнями довгострокового кредитування.

На сучасному етапі створення УБРР є доречним ще й з огляду на те, що дійсність засвідчила падіння ефективності грошово-кредитної політики, певний “пат” у взаємозв’язку процентних ставок комерційних банків і облікової ставки НБУ. Ініціатива щодо надання інноваційних кредитів загальним обсягом 3 млрд грн. на фінансування інноваційних проектів виявилася вельми слушною. Проте відкритим залишається питання щодо фінансового інституту, який міг би забезпечити кваліфікований аналіз та, головне, супровід реалізації цих інноваційних проектів. Відтак є реальна небезпека втрати позитивного потенціалу зазначеної ініціативи.

Першочергової реалізації потребує положення Закону “Про інноваційну діяльність”