Основними принципами державної інноваційної політики Законом встановлено:

орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України;

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері;

здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Кабінетом Міністрів України подано до Верховної Ради України проект Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на період до 2005 року”. Законопроект визначає 46 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у шести сферах: ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка та технології спеціального призначення, електронні інформаційні технології та системи зв’язку, функціональні та конструкційні матеріали, медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби, техніка і технології для агропромислового комплексу.

Глибока системна криза, яку тривалий час переживала економіка України, нестабільність управлінських структур, часта зміна кадрів, недостатнє фінансування передбачених законодавством заходів негативно позначилися на змісті, послідовності та результативності реалізації заходів інноваційної політики. Де-факто інноваційна діяльність не стала, та й не могла на стадії радикальних економічних реформ стати реальним пріоритетом економічної політики. Пріоритетні орієнтири вищих органів влади постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних проблем. Аналізуючи розподіл функцій управління між вищими органами державної влади, функції міністерств та відомств у питаннях науково-технічної інноваційної політики, спеціалісти Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України зазначають, що апарат переважної більшості міністерств та відомств не налаштований на послідовне проведення в життя інноваційної політики. Таке завдання випало навіть з Положень про деякі з провідних міністерств (наприклад, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України). Втім, і базовий для інноваційної політики закон “Про інноваційну діяльність”, даючи певний поштовх у сфері організації інноваційної діяльності, все ж обходить її головні аспекти, залишаючи поза увагою головне питання – базових інновацій. Окрім того, вказаний закон не може діяти по суті до прийняття Закону “Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку економіки України” та створення передбаченої системи державних інститутів підтримки інноваційної діяльності.

Стан інноваційної діяльності в Україні

Стан наукової сфери

Наукові та науково-технічні роботи в Україні виконують близько 1500 організацій. Зростання їхньої кількості спостерігалося до 1998 р., після чого вона дещо зменшилася. Вельми показовими є зрушення у структурі даного сектора. Зростає кількість науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів і, навпаки, зменшується кількість конструкторських організацій, дослідних заводів, проектних та проектно-пошукових організацій, науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах. Безперечно, це негативно позначається на можливостях матеріалізації наукових розробок, свідчить про погіршення готовності наукового сектора до супроводу інновації протягом усього її життєвого циклу. Найбільший негативний вплив у цьому відношенні відіграла ліквідація багатьох дослідно-експериментальних баз, дослідних виробництв в системі НАН України, вищої школи, галузевої сфери, здійснена в перші роки приватизації. Істотно зменшилася загальна кількість та питома вага організацій заводського сектора науки - майже на третину порівняно з 1995 р., до 6 %. Безвідносно до реальної ефективності цих структур на час їхньої ліквідації, некомпенсоване руйнування інституційної мережі прикладної науки навряд чи можна розглядати як крок, який сприяє розвиткові підвалин інноваційного розвитку.

На думку експертів, збільшення загальної кількості наукових організацій в Україні значною мірою пояснюється їхнім подрібненням. Про це, зокрема, свідчить постійне зниження середньої чисельності працівників наукових організацій. У 2000 р. вона складала 128 осіб проти 334 у 1991 та 202 у 1995 рр. Не слід скидати з рахунку також перетворення частини конструкторських та проектних організацій в наукові, в зв’язку зі змінами щодо останніх в пенсійному законодавстві.

Звертають на себе увагу структурні зрушення у дисциплінарному розподілі наукових організацій. За останні роки суттєво збільшилася кількість наукових організацій соціогуманітарного профілю - на 25проти 1995 р. Їхня питома вага в загальній кількості зросла до 9За останні п’ять років помітно (на 14збільшилася також кількість наукових організацій сільськогосподарського профілю, які за своєю питомою вагою (12,5посіли друге місце в мережі наукових організацій. Водночас намітилася негативна тенденція зменшення кількості наукових організацій, що спеціалізуються в галузі технічних наук (з 1998 р. - на 5хоча їхня питома вага (близько 60залишається найбільшою. Не призупинено тенденцію скорочення кількості конструкторських організацій. Тільки за 2000 р. їх стало менше майже на 16при середньорічних темпах попередніх років близько 2,8Таким чином,