Саме ці причини породжують цілий ряд наслідків, що істотно змінюють орієнтацію і структуру суспільства, наслідків, що ми безпосередньо спостерігаємо. Це, насамперед, зміна соціальної орієнтації. Сам факт, що у розвинених країнах більше третини національного продукту виявляється у сфері централізованого державного розподілу, значною мірою обумовлюється тими обставинами, про які йшлося вище. Виникає уявлення не просто про ліберальну економіку, але про соціально орієнтовану ліберальну економіку. І така орієнтація не випливає з політичних чи соціальних доктрин – це прояв нагальної потреби технічної цивілізації, що розвивається. Підприємцеві елементарно вигідно навчати, лікувати й оплачувати старість "робітничого класу". Як тут не згадати Э. Бернштейна, що ще сто років тому говорив, що в процесі розвитку капіталізму в його надрах будуть визрівати паростки нових соціальних відносин. Саме за це він і був зарахований ортодоксальними марксистами до числа "опортуністів і ренегатів".

Описані процеси змінюють і геополітичну ситуацію в усьому світі. У планетарній піраміді держав на перше місце виходять не ті країни, що характеризуються найбільш масовим озброєнням і витягають із землі найбільшу кількість енергетичних ресурсів, і навіть не ті, котрі випускають сьогодні найбільшу кількість обчислювальної й іншої електронної техніки. Світовий рівень наукових і технічних знань такий, що практично будь-які ноу-хау протягом декількох років стають надбанням усієї планетарної громадськості.

Передові позиції починають займати ті держави , що здатні висувати і реалізовувати нові наукові і технічні ідеї, створювати якісно новий і досконалий промисловий продукт, забезпечувати для нього ринок, насамперед , внутрішній ринок. Для цієї держави повинен бути утворений дуже кваліфікований освічений і дисциплінований персонал: велике число вчених, інженерів і, особливо, дисциплінований освічений "робітничий клас". Я остерігаюся вживати слово "робітник", оскільки багато тих , хто насправді є робітниками, тобто безпосередньо створюють товар, мають, за сучасними стандартами, вищу технічну освіту і є достатньо заможними для того, щоб сприяти виникненню великого внутрішнього ринку. Отже, добробут суспільних прошарків, що виробляють продукт, – теж один із необхідних елементів постіндустріального суспільства – різко прискорює обіг капіталу.

Разом із освітою приходить і розуміння того, чим є технологічна дисципліна (саме її й має на увазі автор), тому що всі прецизійні виробництва тримаються, у кінцевому рахунку, на чіткому дотриманні саме технологічної дисципліни: самі по собі вони особливого секрету не становлять. Технологічна дисципліна безпосередньо сполучається з уявленням про майстра, здатного реалізувати технічний задум. Виховання майстра у постіндустріальному суспільстві перетворюється в найважливіше національне завдання.Тайвань не випадково виявилася сьогодні в числі країн, що вийшли на передові рубежі постіндустріальної цивілізації. Протягом десятиліть понад 30% випускників середніх шкіл ставали студентами університетських коледжів. Отже, справа не лише в традиціях сумлінного ставлення до будь-якої роботи, що властиві цьому народові (і іншим народам Тихоокеанського регіону). Значення традицій не можна применшувати, але не можна забувати і про те, що за кілька десятиліть будь-який народ можна змусити стерти з пам'яті свої традиції і привчити до халтури! Без розумної урядової політики, без міністрів, що розуміють сучасні тенденції розвитку і техніки, і геополітичної ситуації, теж обійтися не вдасться. І те, що уряд гоміньдана правильно зрозумів тенденції світового розвитку і знайшов сили в дуже важких економічних і політичних умовах з 40–50-х років зробити основним національним завданням освіту, є його великою заслугою перед нацією.

Вищенаведене стосується і нашої країни. Розвиток прецизійних технологій, заснованих на інформатизації і культурі праці, – наш єдиний шанс не зірватися в нетрі третього світу; обпертися на головний природний ресурс – інтелект і освіченість народу і змусити уряд усіма силами підтримувати таку орієнтацію. Немає проблем важливіших за освіту і виховання народу, формування майстра, навіть в умовах кризової економіки.

Такими є вимоги постіндустріального суспільства. Без їх реалізації будь-які розмови про інформаційне суспільство будуть безрезультатними.

Широке використання обчислювальної техніки і розвиток вищих технологій, перебудова соціальних структур і трансформація геополітичної ситуації – приховані риси близьких якісних змін у характері життя людства, усієї структури його цивілізації. Однак суспільство, що володіє описаними властивостями, ще не інформаційне суспільство, ще дуже далеке від нього. Поки що відбувається лише нагромадження технічних, технологічних і соціальних можливостей для його становлення. Термін "постіндустріальне суспільство" досконало відтворює реалії сьогодення.

Автор вважає, що виникнення такої організації суспільства, якщо його можна буде назвати інформаційним, повинне бути пов'язане з тією роллю, яку відіграватиме в його долях Колективний Інтелект чи Колективний Розум. Загальнопланетарний же Час, коли цей Розум відіграватиме таку ж роль у функціонуванні планетарного суспільного організму, яку відіграє інтелект людини в життєдіяльності його власного організму, ще дуже далеко. У вченнях Тейяра Де Шардена і Вернадського (особливо останнього) думка про переважаючу роль загальнопланетарного розуму вже присутня, хоча й у неявному вигляді. За Вернадским, людство стало вже на початку XX ст. основною геологотворною силою планети і змушене взяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію і біосфери, і людини. Це не утопія, а необхідна умова виживання людини на Землі. Але це означає встановлення нової форми існування людини на Землі. Однак така перебудова не може відбутися за доступний для огляду час сама собою. Для неї необхідний загальний консенсус. Виходить, вона відбудеться лише тоді, коли виявлять себе Колективний Інтелект і Колективна Воля.

Отже, подібна