Отже, що таке Колективний Розум? Це своєрідна інформаційна система, схильна не лише до нагромадження і передачі інформації, але й до аналізу і висновків. Вона об'єднує в єдину своєрідним чином організовану систему безліч індивідуальних розумів. Колективний Розум чимось нагадує мозок, тільки в ньому роль нейронів відіграють люди. Колективний Розум – об'єднання локальних інтелектів. І ця система, мабуть, має деякі властивості, що не виведені з властивостей індивідуальних розумів, на зразок того, як властивості розуму людини не є однозначним наслідком тих нейронів, з яких складається її мозок. У процесі ускладнення системи зв'язків між окремими індивідами, що мислять, в процесі збільшення їх кількості змінюються властивості Колективного Розуму і зростають його можливості. Розширення потенційних задатків цієї системи є процесом, що прискорюється, і цілком припустимою є думка, що ми вже перебуваємо на порозі того ступеня складності Колективного Розуму, де він може знайти якісно інші властивості.

Сучасне суспільство переживає епоху великих труднощів, подолання яких вимагає його нової організації, нового технологічного фундаменту, становлення нової системи цінностей. Ці труднощі, що отримали назву глобальної екологічної кризи, породжені стрімким зростанням могутності цивілізації, безпрецедентним в історії темпом зростання народонаселення і його наслідків - реальним перенаселенням планети і вичерпанням традиційних ресурсів. У цих умовах людству необхідна інша, відмінна від сучасної, стратегія розвитку, інакше кажучи, – це інша парадигма, інші принципи розвитку й існування на Землі людини як біологічного виду. Стає зрозумілим, що традиційна цивілізація, яку ми зазвичай називаємо постіндустріальною, значною мірою вичерпала свої потенційні можливості. Вона дала людині небачену могутність, не навчивши її того, як потрібно нею користуватися. Невідповідність потреб можливостям їх задовільнити - одне з основних протиріч сучасності.

Людство стоїть перед необхідністю відкрити для себе нові перспективи розвитку. Ніякі локальні рішення не зможуть змінити напрямок – до прірви. Рішення повинні бути спільними для всієї планети. У цих умовах тільки загальнопланетарний Колективний Інтелект може виявитися тією базою, тим інструментом, що перетворить безліч індивідуальних суджень, відкриттів, винаходів у конкретну цілісну програму дій.

Колективний Інтелект може одночасно стати і тим колективним "Вчителем", на долю якого випаде обов'язок перешикувати свідомість людини і знайти нову технологічну основу планетарної цивілізації, на зразок того, як у неоліті люди відкрили для себе землеробство, скотарство і... приватну власність. Колективний Розум і буде колективним регулятором, що попереджає про небезпечну близькість криз і розробляє альтернативні шляхи розвитку. Виконання цих функцій Колективним Розумом і буде означати вступ людства в інформаційне суспільство. Таким чином, інформаційне суспільство - це загальнопланетарна система, схильна до такого саморозвитку, що поступово дозволить знайти нові опори для подальшого існування роду людського.

Але для того, щоб стати альтернативою сучасному планетарному суспільству, інформаційне суспільство повинне не тільки обпертися на всі досягнення комп'ютерної техніки і засобів зв'язку, але й багато в чому змінити структуру своїх суспільних інститутів.

Широко розповсюдженою є цивілізаційна дихотомія: цивілізації поділяють на техногенні і традиційні. Перші характерні своїм прагненням до максимально ефективного використання ресурсів, до пошуку нових технічних рішень, організаційних інновацій. Останні - до відтворення самих себе. Першим властиве прагнення до незалежності особистості й індивідуалізму. В останніх переважає пріоритет колективу й общинні засади. Зразком техногенних цивілізацій вважається євроамериканська, традиційних - практично всі цивілізації Сходу. Такий розподіл цивілізацій є, звичайно, дуже умовним: у рамках кожного цивілізаційного класу існує своя досить широка палітра особливостей. Проте , така дихотомія має сенс, і вона прослідковується ще з античних часів. Багато що з цивілізаційних особливостей є досить консервативним і народи зберігають їх протягом тисячоліть.

Однак, сьогодні стає очевидною недостатність подібної класифікації і необхідність більш глибокого аналізу особливостей цивілізації різних країн і народів. Такі традиційні суспільства як ті, котрі склалися в Японії, на Тайвані чи в Кореї, вийшли сьогодні на "пік" технічного прогресу. Вони стали безперечними лідерами постіндустріального суспільства і розглядаються багатьма як зразок техногенних цивілізацій. Разом з тим, у взаєминах особистість - суспільство, у взаєминах між людьми, у системі цінностей і пріоритетах, у прагненні зберегти самих себе, свій спосіб життя ці країни належать до традиційних цивілізацій.

Постіндустріальне суспільство – аж ніяк не чисто європейський зразок: ті його особливості, про які йшлося вище, властиві усім розвиненим країнам. Наступний крок до інформаційного суспільства, до його цивілізації ще має бути зроблений, і він буде неминучим синтезом цивілізацій Сходу і Заходу. Ці цивілізації дуже різні, але вони потрібні одна одній, вони доповнюють одна одну. Такий синтез не буде нести уніфікації - він збереже багатоцвіття цивілізаційної палітри. Тільки об'єднання культур Сходу і Заходу забезпечить ту розмаїтість, без якої важко очікувати, що планетарне співтовариство знайде потрібну стратегію виживання.

Отже, на думку автора, однією з особливостей інформаційного суспільства буде перетворення сукупності цивілізацій у єдину систему, підкреслю - не в єдину цивілізацію, а систему, у якій кожна з цивілізацій збереже настільки потрібні для людства особливості. Зовнішня оболонка не повинна знищити сутності.

Не менш важлива проблема – ствердження демократичного