Останнім часом у суспільствознавстві активно вивчається предметна галузь, яка дає змогу поставити в центр уваги розви-ток індивіда у світі, що сам невпинно змінюється. Це проблема-тика життєвого шляху особистості.

иттєвий шлях особистості

Життєвий шлях особистості є на сьогодні однією з найпоширеніших міждисциплінарних проблем сучасного людинознавства, що нею опікуються різні науки — філософія, психологія, етнографія, історія, соціологія тощо. Звичайно, першість тут належить психології, адже життєвий шлях — це процес самореалізації особистості, втілення у життєвому процесі певних цілей, заду-мів, життєвих програм. Проте ця самореалізація відбувається у соціальному просторі й соціальному часі. Життєвий шлях осо-бистості за всієї його неповторності значною мірою відтворює певні нормативні взірці "життєвого розпису", характерного для суспільства, в якому вона живе. Певні події життєвого шляху запрограмовані законодавчими нормами (наприклад, здобуття середньої освіти), інші — нормативними вимогами, очікування-ми суспільства, які не мають сили закону, але "тиснуть" на осо-бистість (наприклад, необхідність взяти шлюб та відтворити свій рід). Соціальне середовище ставить до індивіда вимоги не лише щодо подій життя, а й щодо строків, коли ці події мають відбутися. Ці вимоги втілені у вікових рольових очікуваннях, тобто в нор-мах і вимогах, що висуваються до індивідів певного віку і соці-ального статусу.

Так, від школяра-відмінника чекають, що він вступатиме до вищого закладу освіти і продовжить навчання, від науковця очіку-ють захисту дисертації, і якщо у ЗО років "беззахисний" науко-вець виглядає терпимо, то у 40 вже викликає подив. Для більшості соціальних статусів вікові рольові очікування досить визначені, і людина може якщо не прямо їм слідувати, то принаймні орієн-туватися на них, маючи на меті домогтися певного становища в суспільстві. Випередження вікових рольових очікувань, достроко-ве прийняття і виконання наступної вікової ролі підвищують авторитет людини, викликають повагу оточення. Відставання від вікових рольових очікувань не схвалюється громадською дум-кою, і ця реакція сприймається індивідом іноді досить болісно.

Вікові рольові очікування становлять критерій визначення соціального віку людини.

Взагалі є кілька вікових вимірів. Коли говорять про вік, то на думку приходить звичайно вік за паспортом, хронологічний вік, тобто об'єктивна кількість років, які прожила людина. На цьому ґрунтуються різні юридичні акти, скажімо, про вік настання відповідальності, вік укладення шлюбу та ін. Однак, здавалося б, суто хронологічна періодизація життєвого шляху несе на собі відбиток соціальності, наприклад, дошкільний і шкільний вік передбачає, що школа існує як осередок соціалізації.

Біологічний вік може не збігатися з хронологічним, він ви-значається не за паспортом, а за станом обміну речовин та функцій організму порівняно із середньостатистичним рівнем, характер-ним для всієї популяції певного віку.

Психічний вік вимірюється шляхом зіставлення рівня пси-хічного розвитку (розумового, емоційного тощо) індивіда з від-повідним середньостатистичним (це відбивається у таких по-ширених оцінках, як "занадто розумний", "морально інфантиль-ний" та ін.).

Соціальний вік визначається шляхом зіставлення рівня соці-ального розвитку людини (наприклад, оволодіння певним набо-ром соціальних ролей) з тим, що статистично є нормальним для її однолітків.

Існує також психологічний вік — суб'єктивний, такий, що переживається. Якщо попередні виміри часу йшли "ззовні", від суспільства, довколишнього середовища, то психологічний вік визначається самосвідомістю, самосприйманням людини і є пев-ною синтезуючою характеристикою психічного і соціального віку, що залежить від суб'єктивно оцінюваної міри самореалізації особистості, напруженості, наповненості життя подіями. Оригі-нальну методику вимірювання психологічного віку запропону-вали Євген Головаха та Олександр Кронік.

Для соціологічного опису мотиваційного аспекту життєвого шляху в соціології використовуються такі поняття, як життєві плани, програми, орієнтації. Найбільш узагальненим поняттям у цьому ряді є життєва перспектива, що змальовує цілісну картину майбутнього у складному суперечливому взаємозв'язку запрограмованих і очікуваних подій, з якими людина пов'язує соціальну цінність та індивідуальний зміст свого життя. Якщо психолога цікавить насамперед часова структура життєвої пер-спективи особистості (її тривалість, послідовність, диференційо-ваність), то за соціологічного підходу основна увага зосереджуєть-ся на змістовних характеристиках — змісті життєвих цілей, планів, орієнтацій різних соціальних груп у різних сферах життє-діяльності. Так, скажімо, психолога цікавить механізм форму-вання у людини реалістичного і впевненого погляду в майбутнє, а соціолога — рівень соціального оптимізму та реалістичність уявлень про майбутнє різних соціальних груп за конкретних умов суспільного життя.

Як свідчать результати соціологічних досліджень, зміст жит-тєвої перспективи та інші параметри індивідуального життєво-го шляху змінюються від покоління до покоління. Специфічно соціологічним методом дослідження життєвого шляху є вивчення життєвих шляхів покоління, або когорти, за допомогою лонгітюдного та біографічного методів.

Покоління (або когорта) використовується в соціології у двох розуміннях: 1) "когорта народження", тобто група осіб, наро-джених у певний проміжок часу; 2) "когорта подій", тобто спільність сучасників, які сформувалися за певних історичних умов під впливом якихось значущих історичних подій, і тому характеризуються деякими спільними соціальними та соціаль-но-психологічними показниками (наприклад, говорять про "воєн-не", "повоєнне" покоління, "покоління шістдесятників" та ін.). Когортний аналіз дає змогу описати типову структуру життєвого шляху, особливості колективної біографії поколінь, а також про-стежити динаміку історичних змін у суспільстві через їх уособленість у житті людини. Вперше в соціології дослідження жит-тя цілого покоління здійснили В. Томас і Ф. Знанецький у