Умови розвитку людини помимо самої природи являється і створеним ними реальної культури. Для розуміння психічного розвитку людини слід оприділити простір людської культури.
В другій половині ХІХ ст. в першій половині ХХ ст. Науковим доказом філософів, біологів, психологів оволоділи сформованим Е. Геккелем біогенетичним законом (1866 р.). Згідно цьому закону кожна органічна форма в своєму індивідуальному розвитку (онтогенез) в відомій мірі повторюється навики і особливості тих форм, від яких вони виникли. Е. Геккель пішов слід за Дарвіном, який вперше поставив проблему відношення між онготезом і фоногезом. Геккель проаналізував будову людського тіла в контексті всієї еволюції тваринного світу, він розглядав онтогенію людини і історію його розвитку. Він писав “Індивідуальний сирий матеріал дитячої душі якісно уже зарані даний від батьків і природним шляхом спадковості, вихованню. Пропонується задача створити цю душу в квітучу квітку з інтелектуальним вихованням”. Вслід за Геккелем дитячі психологи стали проектувати етапи онтогенії індивідуального розвитку і простіших форм до сучасного чоловіка.
паспортного віку. Кожна дитина має свій етап розвитку, а це заставляє рахуватись з дитиною як з особистістю.
Дозрівання – це насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дій внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання органічних функц2ій людини чи її організму в цілому.
В. С. Мухіна опреділила періоди, які показують вікові досягнення в психічному розвитку і найбільш опре ділених етапах. Це така вікова періодизація.
І. Дитинство
Новонародженість (від 0 до 12-14 місяців).
Ранній вік (від 1 до 3 роки).
Дошкільний вік (від 3 до 6-7 років).
Молодший шкільний вік (від 6-7 років до 10-11 років).
ІІ. Юнацтво (від 11-12 до 15-16 років).
Поняття “становлення” вказує на набуття нових ознак, та формування процесів розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості, як процес наближення до певного стану. Тому слід розглянути подвійну природу людини, як соціальної одиниці і особливу особу, а також механізм, який визначає розвиток психіки, а саме особистість людини. Класики світової педагогічної науки, як і наукові світила психології , що людина буде в основному такою, якою ви її зробите до пґяти років життя (Д. Захарчук). Якщо до пґяти5 років не виховати як треба, потім прийдеться перевиховувати. Ще в минулому столітті основоположниками російської сімейної педагогіки П. Ласхафт, будучи одночасно вченим-анатомом та лікарем, поставив собі за мету звести в один комплекс усі фактори, що так чи інакше впливають на навчання іі виховання дитини, а починає цей процес з ембріонального розвитку. Є твердження науковців, згідно яких клітина людського організму може змінюватись за 11 місяців, а через кожних 7 років в організмі відбуваються такі зміни, що людину якоюсь мірою практично можна вважати іншою. Тому А. Макаренко говорив: “Ви вже відповідаєте за виховання дітей, коли вибираєте дружину”.
Вікова психологія як наука, аналізує умови розвитку людини на різних етапах онтогенезу. Кількісну зміну у психічному розвитку виявляється з віком, вироблених навичок, уявлення про світ, обсягу уяви. Варто зупинитись на біологічному розвитку.
Місце біологічного розвитку – одна з основних проблем вікової психології. Ця проблема буде ще пропрацьовуватись в науці. Однак сьогодні в багатьох галузях розвитку можна вже говорити впевнено. Чи можна стати людиною на маючи людського мозку? Як відомо, самі близькі наші “родичі” в тваринному світі людиноподібні мавпи. І жести, міміка, поведінка часто нагадують подібність на людські. Мозок мавпи, особливо шимпанзе, по своїй будові і відношенню розмірів окремих частин мозку наближені до людського. Все це наштовхує на думку: якщо попробувати дитині шимпанзе дати людське виховання. Чи вдасться розвинути у ньому деякі людські якості. Так, зоопсихолог Н. М. Ладіна-Кост виховувала маленьке шимпанзе і Іоні з півтора до чотирьох років у своїй сімґї. Вона користувалась повною свободою дій, людськими речами та іграшками. “Прийомна” мама старалась познайомити з використання всіх речей і навчитись спілкуватися за допомогою мови. Всі спостереження записувались. Через чотири роки у Надії Миколаївни народився син, якого назвали Руді. За його розвитком до чотирьох років теж велось спостереження. В результаті появилась на світ книга “Дитина шимпанзе і дитина людини” (!933 р.). При спостереженні обох малюків виявилась подібна схожість, а також і принципові відмінності. Шимпанзе не може оволодіти вертикальною ходою і не може звільнити руки від функції ходи по землі. Хоча він копіює багато дій людини, але ця копія не приводить до правильного засвоєння привичок, звґязаних з використанням предметів обіходу. Отже, у висновку можна сказати – без людського мозку не можуть виконуватись людські психічні якості.
А тепер хочеться провести паралель виховання дитини в умовах виховання тваринного життя. На початку ХХ ст.. індійський психолого Н. Сінгх отримав звістку, що біля одного села побачили дві загадкових істоти схожих на людей, які рухались на чотирьох кінцівках. Засівши в засідку з групою мисливців, Сінгх засів біля вовчої нори. Вони побачили, як вовчиця виводить на прогулянку своїх дітей, в групі яких знаходиться дві дівчинки. Одній вісім років, а другій півтора року. Цей психолого забрав дівчаток і почав займатись їх вихованням. Вони і далі бігали на чотирьох кінцівках, лякались і старались сховатись при появі людей, огризались. Вночі вили, як вовки. Молодша – Амала (1,5 р.) померла через рік. Старша Камала (8
