Тема: Виникнення і становлення соціології як самостійної науки

Огюст Конт і Герберт Спенсер – засновники соціологічної науки.

Класична соціологія: Еміль Дюркгейм про предмет та метод соціології.

Класична соціологія: Макс Вебер як засновник розуміючої соціології та теорії соціальної дії.

Інтегральна соціологія Пітіріма Сорокіна

1) Огюст Конт (1798 - 1857 рр.) - французький мислитель, якого вважають батьком соціології.

Як вже згадувалося, він запропонував термін "соціологія" і вперше використав його у 1824 р. в своїх листах. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Соціологія, яка е вершиною наук, за Контом, повинна розвиватись як аналіз соціальної динаміки і соціальної статики. Соціальна динаміка покликана розглядати загальні за-кони соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинна зосередитись на "анатомії суспільства" і взаємодії його складових елементів. Конт досліджував соціальну роль соціальних інститутів (таких як сім'я, власність, держава) в підтриманні цілісності соціального порядку. Основні праці Конта: шеститомна праця "Курс позитивної філософії" (1830-1842 рр.) і чотиритомна праця "Система позитивної політики" (1851-1854 рр.).

Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта можна звести до наступного:*

при вивченні соціального життя слід не покладатися на здогадки, а опиратися на спостереження, порівняльні методи;*

вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, в залежності від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері; *

наука соціологія повинна давати відповідь не лише на питання, що існує але й на питання як відбувається явище, вміти передбачити і розв'язати проблеми, що виникають;*

все .існуюче існує лише в тій мірі, в якій це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальні факти сусвільяого життя;*

існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів суспільства (людей, груп, спільнот та ін.)

Отже, О. Конт став засновником не лише нової науки, але й справжнього соціологічного підходу до аналізу соціальних .явищ і процесів. З появою праць О. Конта соціальна теорія набуває інституціонального статусу, одержує права громадянства в науковому світі.

До яскравої плеяди різнобічних дослідників відносять і англійського філософа і соціолога Герберта Спенсера (1820 - 1903 рр.). Він одержав технічну освіту і потім довгі роки займався науками: біологією, психологією, соціологією, етикою і т. д. Спенсер заснував органічний напрямок в соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між біологічним організмом, його еволюцією і соціальним, надорганічним організмом і його еволюцією. Цей метод ґрунтувався на тому, що і там і там відбувається перехід від простого до складного. На думку Спенсера, соціальний організм складається з трьох основних систем: регулятивної, виробляючої засоби для життя і розподільчої. Джерелом класових відмінностей вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами. Головним для Спенсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв'язку. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій його структурних елементів, Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, сприяв виникненню функціоналізму однак, лише частина його наукової спадщини актуальна для сучасної соціології. Головна його праця - «Основи соціології» (1896 р.), в якій він робить висновок: перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси.

2) Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) одержав широке визнання як один із засновників сучасної соціології, який сприяв визначенню предмета і встановленню автономії соціології, яку викладав в університеті Бордо і в Сорбонні. В своєму соціологічному аналізі Дюркгейм використовував колективістський підхід. Він заперечував, що утилітарна версія індивідуалізму може забезпечити основу побудови стабільного суспільства. Стверджував також, що соціологічний метод повинен мати справу з соціальними фактами. При написанні своїх праць Дюркгейм добре усвідомлював те, що індустріальні суспільства пов'язані з багатьма конфліктами. Вважав, що в розвинутих суспільствах повинна, з'явитись нова форма соціального порядку, заснована на органічній солідарності. Дюркгейм вважав галуззю соціології дослідження соціальних фактів, а не індивідів. Говорив, що суспільства мають свої релігії, які не можна звести лише до дій і мотивів індивідів, і що індивіди формуються і обмежуються соціальним середовищем ("Правила соціологічного метода", 1895 р.). В "Самогубстві" (1897 р.) Дюркгейм пояснив, яким чином на рішення здійснити самогубство мають вплив різні форми соціальної солідарності в різних соціальних ситуаціях. Базуючись на вивченні статистики самогубств в різних суспільствах і різних групах в межах цих суспільств, Дюркгейм виявив чотири види самогубств: егоїстичні, анемічні, фаталістичні, альтруїстичні. В своїх працях з питань політики Дюркгейм виражав стурбованість зв'язку з небезпекою для суспільства, яка йде від індивідів, які не відчувають, що соціальні норми є значимі для них, тобто тих, які знаходяться в стані аномії. Відомими також е його праці "Примітивна класифікація" (у співавт. з М.Моссом 1903 р.), "Елементарні форми релігійного життя" (1912 р.).

3) З іменем німецького соціолога, соціального філософа і історика Макса Вебера (1864 - 1920 рр.) пов'язано перш за все виникнення розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Викладав у Фрайбургському (1893-1896 рр.). Гейдельберзькому (1896-1898 рр„ 1902-1919 рр.) і Мюнхенському (1919-1920 рр.) університетах. Вебера часто називають засновником сучасної соціології через наступне:

1) запропонував чіткий системний підхід до понятійного апарату соціологічного