2) послідовно відстоював ідею соціальної науки, яка повинна приділяти увагу проблемам пояснення соціальної дії;

3) глибоко і тонко підмітив основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації у великій кількості різноманітних галузей;

4) під час емпіричних досліджень сучасного суспільства він визначив ряд ключових питань, які набули значення центральних в соціологічних дискусіях;

5) його власне життя є переконливим прикладом відношення до соціології як до покликання.

М. Вебер зробив значний внесок в соціальну науку в таких галузях: 1) філософія соціальної науки; 2) раціоналізація; 3) вчення про роль протестанської етики; 4) відношення вченого до Маркса і марксизму; 5) аналіз сили політики стосовно німецького суспільства. Соціологія, на його думку, повинна прагнути до розуміння суті дії, виходячи з якої вона може просуватись в напрямку формування моделей або ідеальних типів дії на основі порівняльних досліджень Соціологічні поняття, такі, як "бюрократія", повинні мати такий же аналітичний статус, що і поняття економічні, такі, як "вільна конкуренція". Соціології не виступає лише суб'єктивною інтерпретацією дії тому, що соціологи керуються певними нормами свого співтовариства (такими, як "ціннісна нейтральність"), а отримані ними дані повинні бути відкриті для наукового аналізу і критики. Під раціоналізацією Вебер розуміє процес, в ході якого кожна галузі людських відносин стає об'єктом розрахунків і управління. Вебер зробив також внесок в порівняльну соціологію релігії, соціологію міста, соціологію музики, економічну соціологію, соціологію права, аналіз стародавніх цивілізацій. Сьогодні український читач має змогу читати рідною мовою найвідомішу веберівську працю "Протестанська етика і дух капіталізму" (1905 р.). Вебер є також автор таких праць: «Об'єктивність» (1904 р.), «Про категорії розуміючої соціології» (1913 р.), «Господарська етика світових релігій» (1916- 1919 рр.), «Політика як професія» (1919 р.), «Господарство і суспільство» (1921 р.) та ін.

4) Соціологічні традиції, закладені О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом, М. Вебером та іншими соціологами знайшли своє гідне продовження в працях Питирима Сорокіна (1889 - 1968 рр.). Народився він і одержав освіту в Росії, був висланий із країни у 1922 р., і в кінцевому результаті оселився у США. В 1930 р. став першим професором соціології в Гарвардському університеті. Представник інтегрального напрямку сучасної соціології, автор теорій соціальної стратифікації і соціальної мобільності. Значний внесок зробив в розробку проблем предмету і структури соціології, механізму і шляхів соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальних систем і т.д. Об'єднав в єдине ціле всі аспекти соціологічного вивчення суспільного життя, створив ту "інтегральну" соціологію, яка синтезувала все найкраще, що було досліджено до того часу в соціології. Основні праці Сорокіна: "Система соціології" (1920 р.), "Соціологія революції"' (1925 р.), "Соціальна Мобільність" (1927 р.), "Сучасні соціологічні теорії" (1928 р.), "Соціальна і культурна динаміка" (1937-1941 рр.), "Соціокультурна причинність, простір і час" (1943 р.), "Американська сексуальна революція" (1956 р.), "Основні тенденції нашого часу" (1964 р.), "Соціологічні теорії сьогодні" (1966 р.). В праці «Система соціології» П. Сорокін проголосив такі основні принципи соціології:*

соціологія, як наука, повинна будуватися за типом природничих наук. Про жодне протиставлення «наук про природу», «наук про культуру» не може бути й мови;*

соціологія повинна вивчати світ таким, яким він є. Будь-який норма-тивізм, тобто суб'єктивне втручання в науку з позицій моральних та інших наук, є недопустимим;*

соціологія повинна бути «об'єктивною дисципліною», тобто вивчати ре-альні взаємодії людей, які є доступними об'єктивному виміру і вивченню;*

оскільки соціологія хоче бути дослідницькою і точною наукою, вона повинна позбутися усякого «філософствування», умоглядної, недоведеною наукою побудови;*

розрив з філософствуванням означає і розрив з ідеєю монізму, тобто зве-дення будь-якого явища до одного якого-небудь начала.

П. Сорокін ділив соціологію на теоретичну і прикладну. Об'єктами вивчення його соціології є перш за все соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а також соціальні процеси, які в ньому відбуваються. Він розробив теорію цінностей і культурної динаміки.

Підводячи підсумок, можна говорити, що назва науки «соціологія», яку та вдало застосував О. Конт, пізніше було насичено науковим теоретичним змістом завдяки працям яскравої когорти мислителів. Саме в результаті їх зу-силь соціологія перетворилась в науку, яка має свій предмет, свою теорію і можливості для емпіричних підтверджень різних аспектів цієї теорії.