Проблеми національних меншин у розрізі Євроінтеграційних прагнень України
Як і більшість країн Євроам, Україна – держава з багатонаціонаьним складом населення. Абсолютну більшість її 48-мільйонного народу становлять українці – 72,7 %, серед інших 130 національних спільнот переважають росіяни, євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, кримські татари, угорці, румуни та багато ін. Загалом питома вага неукрахнців у нашій державі становить 27,3 %, або близько 14 мільйонів осіб.
Адміністративно-командна система колишнього СРСР ігнорувала і жорстоко придушувала потреби націонаьного розвитку. Демографічні та соціально-економічні процеси, які насаджувались тоталітарною владою, істотно змінювали в певних регіонах України співвідношення корінної й осілої людності внаслідок міграційних процесів. Ве це прирікало український народ на втрату національної самобутності, а націонаьні меншини – на асиміляцію.
Актуальність проблематики національних менших різко зросла із загостренням міжнаціональних відносин в ряді країн Центрально-Східної Європи після “оксамитових революцій” 1989-1991 рр., що наклало особливи й відбиток на перебіг євро інтеграційних процесів із перспективного розширення ЄС та інших об’єднань євро держав у східному напрямку. Окреме специфічне забарвлення дана проблематика має в сучасній Україні, високий ступінь полі національності населення якої, в деякій мірі визначає державну політику на міжнародній арені.
Ми – українці, відкрито проголосили світові, що будуємо демократичну правову державу, в якій однаково добре буде українцям і росіянам, євреям і полякам, білорусам і угорцям, болгарам і молдаванам, німцям і румунам, представникам усіх народів, для яких українська земля стала рідною. Проблеми міжнаціональних відносин стали одним з важливих аспектів діяльності Верховної Ради України, її комісій і комітетів з питань культури та духовного відродження, державного суверенітету, міжреспубліканських та міжнаціональних відносин.
Для сучасної України проблеми національних меншин і міжнаціональних відносин гостро актуалізовані ще тією обставиною, що вони відбуваються в процесі трансформації та побудови національної держави, не відходячи від принципів євро інтеграції задекларованої українською дипломатією. Процес формування нової держави, нового суспільства, передусім повинен спиратися на ідею єднання, яка б консолідувала це суспільство, стала б фундаментом його стабілізації, й цілком очевидно, що в багатонаціональній державі, якою є Україна, ця ідея повинна сприйматися всіма її громадянами незалежно від їх Національних відмінностей.
Забезпечення прав національних меншин стало єдиним з провідних політико-правових напрямів діяльності у становленні незалежної Української держави та у максимальному наближенні законодавства України до законодавства провідних європейських країн стосовно національних меншин і національних відносин.
Першим юридичним актом, де зафіксовано рівні права всіх етно-національних груп, що населяють Україну, стала Декларація про державний суверенітет. У ній проголошено, по-перше, що громадяни всіх національностей становлять народ України; по-друге, держава забезпечує рівність перед законом усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду та характеру занять, м’ясця проживання та інших обставин; по-третє, держава гарантує громадянам усіх національностей, які проживають на її території право вільного національного розвитку.
