Соціальні відносини формуються в процесі соціальної діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей у соціальній організації у зв'язку з досягненням певних цілей, реалізацією ін-тересів і задоволенням потреб.

Соціальна діяльність — це процес, що включає мету, засоби і результат. Типи і форми соціальної діяльності вирізняються за суб'єктом, об'єктом, функціями і цілями (індивідуальна, суспіль-на, ідеологічна, політична, виробнича, наукова, виховна, репро-дуктивна, творча тощо).

Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (механізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення ін-тересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організа-ції суспільної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку.

Особистість вивчається соціологією не з точки зору неповтор-ності (це є предметом психології), а з позиції її соціально типо-вих якостей як суб'єкта соціальних дій.

Особистість як соціальний тип характеризується цілою систе-мою понять, що виражають її внутрішню структуру і зовнішню поведінку.

Насамперед це потреби — об'єктивно й суб'єктивно необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку. > Одні потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку, сні), інші — як окремого індивіда (по-треба в самоідентифікації, безпеці, повазі, саморозвитку). Ці по-треби вивчають психологія та соціальна психологія. Для них по-треба — стан окремого індивіда, котрому чогось бракує. Соціо-логія ж вивчає потреби людини як соціального типу, тобто пред-ставника соціальної групи. Це потреби в справедливості (справе-дливій оплаті праці), у гарантії прав (трудовій зайнятості, можливості підвищення кваліфікації), у самоствердженні, самовира-женні (посаді, творчій роботі) тощо.

Це стосується й інтересу. Для психолога інтерес — це прояв пізнаної потреби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання.

Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлен-ня особистості чи групи до будь-якого об'єкта, що має для них жит-тєву значущість, бо зв'язаний із задоволенням їхніх потреб.

Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соці-ального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій. Це може бути місце у сфері професійного поділу праці, у системі управління суспіль-ними процесами, у сім'ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основ-ною ланкою, яка зв'язує реальний стан із відображенням його у свідомості людини.

Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу.

Соціальна структура з її численними підструктурами (соціопрофесійними, соціостатусними, соціорегіональними, соціоетнічними) є внутрішнім устроєм суспільства і відображає його ніби в статиці.

Проблеми соціальної структури належать до так званих фун-даментальних знань, тобто тих, що зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище— це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випа-док. Це все те в соціальній дійсності, що виявляє себе, існує, є.

Послідовна зміна явищ, станів, переміни в розвитку будь-чого, узагалі рух, розвиток будь-якого явища є соціальним про-цесом. У соціології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни в людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціаль-ній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які спричинюються до переходу певної соціаль-ної системи, підсистеми, будь-якого соціального об'єкта з одно-го стану в інший.

Соціальні процеси вирізняються за об'єктом, (людство, су-спільство, клас, організація, мала група); за ступенем управління (стихійні, природно-історичні, цілеспрямовані).

Соціальні процеси можуть характеризувати:

зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій чи мотивації поведінки);

взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конф-лікти);

внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртову-вання, спільна праця).

Виокремлюють процеси функціонування, що забезпечують відтворення якісного стану об'єкта, і процеси розвитку, що зу-мовлюють перехід об'єкта до якісно нового стану. Розвиток може бути еволюційним і революційним, прогресивним і рег-ресивним.

Якщо такі процеси супроводжуються позитивними зрушення-ми порівняно з минулим, тобто нагромадженням суспільно зна-чущого змісту, то має місце прогрес — перехід від нижчого до вищого, досконалішого.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.

Соціальний закон — це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв'язків і відносин між соціальними явища-ми та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спіль-нот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, фун-кціонування й розвиток соціальних систем.

Г. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і си-стематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільст-вом і трудовим колективом, суспільством і сім'єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо.

С. Фролов трактує соціальні закони як об'єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку лю-дей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо.

Соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні — соціологія. Будь-який із соці-альних законів виражає відносини між різними індивідами, соці-альними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі — в їх соціальній діяльності.

В. Андрущенко та В. Воловин вирізняють соціальні закони, які:

констатують співіснування соціальних явищ (якщо є явище «А», то має бути і явище «Б», наприклад, індустріалізація та ур-банізація суспільства зумовлюють скорочення зайнятості в сіль-ському господарстві;

виявляють характер тенденцій розвитку, що