Наприкінці 1070-х років у соціології спробували теоретично синтезувати ці два підходи, зокрема в теоріях класу як форми соціальних відносин (Р. Еріксон, Дж. Голдтроп, М, Д, Р, Еванс, Е, О. Райт) і у конструктовістсько-структуралістському розумінні класу (П. Бурдьє).

Українська діяльнісно-структуралістська концепція процесу становлення класів (О. Куценко) будується на визнанні синергетичних принципів руху складних соціальних явищ, розумінні діяльнісно-структуралістської зумовленості соціального процесу. Вона синтезує окремі ідеї марксистського, веберівського та конструктивістсько-структуриністського підходів, усуває ряд вад названих теоретичних версій, підкреслюючи вияв соціальних відносин, які виникають з приводу капіталів, („відносини соціальної відчуженості й експлуатації, існування, багаторівневість соціального простору”).

Концепція становлення соціальних класів описує процес структурування однієї з найглибших системних соціальних нерівностей. Процес становлення соціального класу підпорядковується дії закономірностей самоорганізації соціальних систем. Базисними закономірностями цього процесу, який почасти описали П. Луман, Е, Гіденс є:

прагнення розрізнення (продукування ідентифікацій, опозиції, ієрархій, альтернатив) через рефлексію та самоопис;

прагнення позначення (символічна легітимація здійснених розрізнень за допомогою номінації, системи правил); прагнення відтворення й відновлення розбіжностей на підставі рефлексивного моніторингу соціальних дій „Я” та „інших”; продукування кооперативних ефектів дій з розрізнення. Означення, відтворення й відновлення, що зумовлює становлення соціальних відносин і структурування даного суспільства.

Процес становлення класів ґрунтується на нагромадженні кооперативних ефектів соціальних дій великої групи людей. Усі опинилися у схожих умовах (відсутність необхідних ресурсів і життєвих шансів). Об’єктивне відтворення цих умов є основою сприйняття цими групами людей нерівності соціальних ресурсів і життєвих шансів, процесів розрізнення, позначення, становлення й відтворення соціальних відносин.

Об’єктивними умовами виникнення класів є суспільний поділ праці, поява приватної власності, можливість привласнювати працю інших. Ці первинні об’єктивні умови (зміни в продуктивних силах і виробничих відносинах) відкриті марксизмом залишаються в силі і сьогодні. Як наслідок первинних об’єктивних умов появи класів виникають вторинні об’єктивні умови становлення й утвердження класів:

місце в суспільстві, „в історично визначеній системі суспільного виробництва”(Ленін);

відношення до засобів виробництва;

роль в суспільній організації праці;

спосіб одержання і розмір суспільного багатства.

Ці вторинні умови є теж марксистськими, зокрема ленінськими, і не втратили своєї теоретичної адекватності сучасним реаліям. Нарешті є суб’єктивні механізми, становлення класів, які подає О. Куценко: усвідомлення індивідами свого „соціального Я”; їхнє прагнення реалізувати свій діяльнісно-структурний потенціал; рухливі структурні обмеження дій. Під діяльнісно-структурним потенціалом розуміється:

прагнення своїми діями утвердити або розширити життєві шанси (міру свободи);

сукупність структурних, культурних, особистісних, соціальних ресурсів, що можуть бути ними використані у соціальних діях. „Соціальне Я” – вияв соціальності індивідів, ставлення їх до себе як до соціальних акторів, втілення прагнення вільно реалізовувати власний діяльнісно-структурний потенціал, власну „Я – концепцію” в суспільстві. Логіка становлення класів: від об’єктивних умов до суб’єктивного осмислення, усвідомлення свого суспільного (класового) становища, від клас „у собі” (ступінь не усвідомлення своїх особливих об’єктивно зумовлених корінних інтересів, відмінності й протилежності їх інтересам інших) до класу „для нас” (ступіні у розвитку класу, який уже усвідомлює свої класові інтереси і свою історичну роль). Це усвідомлення здійснює ідеологічна еліта, а потім воно переходить до окремих індивідів. До окремого „соціального Я”, стає „Я – концепцією”.

З поліпшення матеріальних умов життя всіх класів і верств сучасного розвину того суспільства свідомість робітничого класу та інших класів стає не стільки класовою (тобто ідеологізованою у відповідних політичних програмах і реалізованою в організованій класовій боротьбі), скільки соціальною. Соціальна свідомість класів і верств населення більш широка за класову включає акти доброї волі, бажання нарівні з іншими брати участь у суспільстві, використовувати блага суспільства, уявлення про „соціальне Я”, життєві шанси, можливі опозиції й солідарності, характер домагань на володіння певними соціальними ресурсами, становище у суспільстві.

Оскільки існують класи, соціальна свідомість не є безкласовою, вона – соціально-класова і її первинними виявами вважаються ідентифікація або самоідентифікація (типізація індивідом реалій його щоденного життя), чуттєва чи раціональна опозиція (визначення „інших” через протилежність чи відмінність основних соціальних інтересів). Показниками вторинних виявів соціальної свідомості є цінності свободи, справедливості, установки на суспільну систему, ідеї бажаного суспільного ладу.

Соціологічні дослідження свідчать, що у 1997-1998 роках в Україні процеси руйнації та хаотизації почали витіснятися процесами структурування. Виникли різні суспільстві утворення: підприємці, управлінці вищої ланки, відтворення традиційної класової солідарності та й нових солідарностей, що відбивають ринкові ресурси суспільства. Українське суспільство й досі постає як суспільство робітників, селян, інтелігенції та службовців. З’явились також підприємці, великі бізнесмени, власники, фермери. Має місце класове утворення висококваліфікованих фахівців та інтелігенції (охоплює 18% дорослого населення), класове утворення робітників (20%). А ще недавно робітники складали 60% населення. Слабкі класові утворення фермерів, нечіткі перспективи селян.

Діяльнісно-структурний підхід до аналізу суспільства

Історія робиться людьми. Суспільство – самопродукована реальність, продукт структури та дії, соціальної практики людей. Діяльнісно-структурну ідею розуміння суспільства містять в собі „теорія структурації” Є. Гіденса, теорія соціальних систем Н. Лукмана, теорія „соціальних акторів” А. Турена, теорія соціального становлення П. Штопки, теорія „подвійної морфогенези” М. Арчера, конструктивістсько-структуралістична теорія „соціальної практики” П. Бурдьє, теорія „систем правил” Т. Бернса і Х. Флем.

У діяльнісно-структурному підході виділяється свобода та раціональність як інтенційні властивості соціальної дії, значення кооперативних ефектів консолідованої здатності до соціальної дії.

В соціології проблема співвідношення між