На етапі обґрунтування гіпотез здійснюється:

- класифікація висунутих передбачень, встановлення логічного зв’язку між окремими передбаченнями, виділення найбільш загальних передбачень, що характеризують існування і значимі аспекти проблеми, способи реалізації основних завдань дослідження;

- виділення основної гіпотези. Уточнення теоретичного змісту основної гіпотези з іншими висунутими передбаченнями, виведення наслідків з основної гіпотези, що відображають аспекти основної гіпотези і піддаються емпіричній інтерпретації. Теоретичне обґрунтування гіпотез-наслідків. Висунення альтернативних передбачень щодо гіпотез-наслідків;

- встановлення критеріїв і показників емпіричної і теоретичної гіпотез. Етап перевірки гіпотез включає одержання фактичних даних, розрахунок показників, що характеризують відображені в гіпотезі зв’язки, їх тлумачення, експериментальну перевірку гіпотез; прийняття або відхилення емпіричних гіпотез відповідно до встановлених критеріїв, аналіз побічних даних, фактів тощо.

Важлива особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні, з них становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основні методи емпіричного соціологічного дослідження, аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяють матеріали, що їх відбираються самі дослідники. Такі документи називають цільові. Та соціолог відбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно, в соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною документальною інформацією. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи – статистичні історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяють: офіційні ф неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних установ і організацій , ділова кореспонденція, протоколи судових органів, прокуратури тощо. Неофіційні документи – багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконанні іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи поділяються на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні – це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх прямим змістом, наприклад: літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Документалісти-історики, психологи сформували немало методів, способів, за допомогою яких визначається ступінь достовірності, істинності відомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте правило в роботі з документами (та й з будь-якою іншою інформацією) – чітко відрізняти опис подій і їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає ключ до розшарування смислу оцінок і думок. Дальший аналіз розкриває, якими намірами керувався складач документу, що допоможе з’ясувати, виявити навмисні чи мимовільні перекручення. Дуже важливо знати, який метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо, що відомості „з перших рук” найтісніше, аніж інформація з неповного джерела, а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же подій і явищ згодом, через певний період. Якщо документ має згруповані статистичні дані, варто, насамперед, виявити основи класифікації. Нарешті, звичайно важливо з’ясувати загальну обстановку, в якій складався документ: чи схильна до об’єктивності (незалежно від мети, наміру або диктувалась зміщенням інформації в якийсь бік тощо). Особливу обережність слід проявити досліднику при вивченні особистих документів (автобіографії, щоденник, мемуари, листи та ін.). Основні умови довір’я до особистих документів: можна вірити повідомленням, якщо вони не торкаються інтересів автора документа або не завдають йому певної шкоди; мабуть достовірні ті відомості, які в момент реєстрації загальновідомі, деталі подій, що несуттєві, і ті відомості, до яких автор ставився недоброзичливо. Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов його складання, мета, ситуації, в яких діяв автор документу, характер його оточення – ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації.

Важливий метод емпіричного дослідження – спостереження. Люди вдавались до спостереження як до одного з найважливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об’єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість.

Існують особливості спостереження.

Перша особливість – зв’язок спостерігача з об’єктом