Проблеми колективної (національної) самосвідомості диктуються сучасним життям і нагальними проблемами української держави. Процеси колективного самоусвідомлення пов’язані зі зміною соціально-економічної або культурно-історичної ситуації і тривають безперервно, постійно еволюціонуючи в сторону ускладнення етнічної організації спільноти.

Таким чином, головною метою національної ідеології є напрацювання системи вартостей, яка б консолідувала всі соціальні групи національної спільноти, не допустила поширення форм світоглядного конформізму (пристосовництва) і корпоративно-кримінального егоїзму. Головне завдання є зрозуміти проблему масових фобій в Україні і вміти подолати різноманітні політичні забобони (ксенофобія), оскільки невід’ємним здобутком національної самосвідомості вважаються принципи загальної терпимості та всепрощення. Національна ідентифікація особи, перевагою якої є філософські категорії буття етносу, психологічні дефініції про співпереживання приналежності до національної спільноти, в принципі виключає будь-які міжетнічні тертя.

Висновки

Ментальні особливості національної самосвідомості висвітлюються крізь призму парадоксальних умов їх становлення та розвитку. Причина унікальності української ментальності полягає у симбіозі автохтонних елементів національної психіки із зовнішніми впливами, котрі стали непереборною силою через їх вимушений чи насильницький характер. Парадокси “серединності” України, Великого Степу межовості України, співіснування індивідуального і колективного, толерантного і агресивного є результатом пограничного типу характеру українців. Серед типових рис українця виділяємо демократизм, гуманізм та індивідуалізм, волелюбність, щедрість, милосердність, хазяйновитість, оптимізм, інтровертизму. І поряд з тим – суперечливість, брак колективної волі, національної солідарності. Ментальні особливості є базисним утворенням національної самосвідомості. Тому, ядром національної самосвідомості є національна ідентичність. Верхньою оболонкою є національна ідеологія суспільства, котра перходить на вищу ступінь самоусвідомлення, яка на рівні категорії держави постає як емпірична міра поступу нації-держави. Національна самосвідомість суспільства є специфічною реальністю, що формується в процесі міжнаціональних інтегративних “спілкувань”, розвитку ідеології патріотизму та розбудови власної держави під впливом колективного суб’єкта відтворення самосвідомості нації – професійної інтелігенції.

Національна самосвідомість особи – це усвідомлення суб’єктом сукупності усіх національних зв’язків і його відношення до них, причетності до самобутньої інтерпретації загальнолюдської духовності, що передбачає подолання національного егоїзму. Національна самосвідомість особи синтезує знання про національну спільність, думки про типові риси члена національної спільності, а також сукупність елементів ідентифікації себе з національною спільнотою і переживання належності до неї. Невід’ємною рисою національної самосвідомості стала активна і пасивна настанови на утвердження національної незалежності України, що рівноцінно патріотичній ідеології, а також емоційно-ціннісний компонент, що відіграє вирішальну роль у визначенні рівня сформованості національної самосвідомості особи.

Список використаної літератури:

Бичко Б .Ментальні особливості національної самосвідомості // Філософські обрії – 2000. - № 3. – С. 104-114.

Бондаренко Ю., Бондаренко А. Нова ментальність: шляхи формування // Рідна школа. – 1996. – №2. - С. 29-31.

Будник О., Скульський Р. Українська ментальність як домінанта формування виховного потенціалу // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ,2001.-вип. 6.-ч.1.- С.257-265.

Вирост Й С. Національна самосвідомість: проблеми визначення і аналізу // Філософська і соціологічна думка. – 1989. - №7. – С. 20-25.

Воропаєва Т. Методологічні засади дослідження національної самосвідомості українців та процесів націєтворення в Україні // Вісник Київського національного університету. Серія Українознавство.-2003.-вип. 7.- С. 48-50.

Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету і національного характеру // Сучасність. – 1998. - №5. – С. 58-70.

Дем’яненко В. Ментальні характеристики свідомості українця // Людина і політика – 2001.-№1. – С. 93-101.

Жмир В. Ф. Національна самосвідомість та державність // Вісник Академії Наук України. – 1993. - № 10. – С. 70-79.

Жмир В. Ф. На шляху до себе: історія становлення української національної самосвідомості // Філософська і соціологічна думка. – 1991. - №4. – С. 136-152.

Коваль М.А. Українська ментальність як складова сучасного державотворення // Вісник Київського національного університету. Серія Філософія. Політологія.. – 2002. – вип.. 42-45. – С. 71-72.

Лисяк-Рудницький І. Русифікація чи малоросіянізація // Історичні есе: У 2-Т.. – К., 1994. – Т.2. – С. 473-474.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / Національна Академія Наук України. Ред. кол. Ю. Римаренко. – К., 1996. – 942с.

Русин М., Колесник О. Основи української ментальності: до історії питання // Хроніка 2000.- 2000.- вип.. 37-38.- С. 18-27.

Рябчук М. “... Головні стереотипи масової свідомості українців” // Політика і культура. – 2001. - №31. – С. 16-17.

Теоретичні засади виховання національної самосвідомості – К., 1998.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – Нью-Йорк, 1991. – 175с.