Друга форма елітної трансформації зумовлена зрушеннями в балансі сил між інститутами і організаціями завдяки формуванню нових організацій. Наприклад, парламенти, які спершу тільки затверджували рішення, що приймалися урядом, можуть набути нового значення, правлячі партії можуть завершити своє існування чи перетворитися в маленькі групи в той час, як нові партії набувають масової підтримки.

Погоджуючись з думкою У.Хоффман-Ланге, зазначимо, що вивчення елітної трансформації, результатів зміни режиму передбачає виділення обох аспектів, оскільки старі організації поповнюються новими елітами, а нові організації – старими елітами, доцільно аналізувати і старі, і нові інституціональні структури, а також циркуляцію еліт та їхні соціальні і установчі характеристики.

На думку О.Мясникова, процес заміни еліт може відбуватися за двома варіантами: "консолідація" та "вічний конфлікт". "Консолідація" проходить шляхом формування і стабілізації блоку: господарська – державна (політична) – партійна еліта, шляхом встановлення міцних зв'язків між родинними угрупуваннями у всіх трьох секторах. У цьому випадку швидше за все домінувати і керувати буде "господарський корпус", що можливо лише при невеликій і згуртованій команді на рівні супереліти та наявності фракцій правлячих угрупувань у всіх гілках влади (виконавчій і законодавчій гілках, центральній, регіональній і місцевій адміністрації). Виникне потреба у створенні власних масових політичних організацій чи перетворенні існуючих партій і рухів у "правлячі". Варіант другий – "вічний конфлікт", який є продовженням сьогоднішніх тенденцій. Правлячі угрупування будуть прагнути до внутрішньої консолідації і …розпадатися, шукати підтримки у середовищі господарників, підприємців і … відмовлятися від укладених угод. Продовжуватиметься боротьба між угрупуваннями в еліті за виживання та витіснення з еліти представників "неконкурентноспроможних" верств, які потрапили у верхні ешелони влади після серпня 1991 року. Ядро політичної еліти формуватиметься із господарників. Перспектива виходу із "вічного конфлікту" залежить не тільки від результату боротьби між господарською елітою і "новими економічними прошарками", але й від того, коли в еліті з'являться люди нового покоління, які будуть здатні генерувати ідеї і виробляти стратегію суспільного розвитку, узгоджувати інтереси всього спектру соціально-політичних сил.

Керуючись дослідженнями, проведеними в країнах Латинської Америки, меншою мірою, Південної Європи, Дж.Хіглі і Р.Гюнтер розробили елітистську теорію переходу до демократії. У рамках цієї концепції виділяють дві основні моделі "демократизації": "пакт" і "конвергенція" еліт. "Пактом" еліт називається варіант переходу, коли еліти усвідомлено перебудовують свої відносини, домовившись про компроміси з надзвичайно важливих питань. Передумовою для підписання "пакту" є наявність гострого конфлікту, в ході якого всі фракції еліт несуть відчутні збитки. Особливістю "пактового" переходу є його короткочасність: еліти або швидко знаходять вихід, виробляючи основні компоненти консенсусу, або не знаходять його взагалі. Іншою особливістю цього варіанту є секретність і замкненість кола учасників "пакту". Головну роль у ньому відіграють актори, зв’язані з попередньою елітою, які прагнуть обійтися без широкого звернення до населення.

"Конвергенція" еліт – це процес, який проходить в умовах переходу до демократії, яка ще не консолідована, і пов'язаний з необхідністю мобілізації мас опозиційними фракціями еліти для досягнення успіху в електоральній гонці й здійснення коаліційної політики. "Конвергенція" дозволяє старим гравцям, які діють на полі політичної гри, змінювати свої ролі й відкривати шляхи для введення нових гравців. Про завершення цього процесу свідчить перемога на виборах колишньої дисидентської чи периферійної фракції еліти. Як і у випадку "пакту", "конвергенція" еліт веде до утворення демократичного режиму. Різниця між "пактом" і "конвергенцією" полягає в тому, що в останній, за рахунок активної масової участі, з’являються нові актори. Необхідно зазначити, що "конвергенція" може бути тільки другим кроком демократизації (після "пакту"), і крім того, вимагає невизначеного проміжку часу. Автори цієї концепції пов'язують закінчення процесу "конвергенції" еліт з підвищенням рівня соціально-економічного розвитку.

Отже, можна стверджувати, що трансформація політичної системи і суспільних відносин тісно пов'язана зі зміною правлячої еліти. Швидкий і корінний розрив між новою і старою владою неможливий, тому що зміна еліти проходить головно у верхніх ешелонах влади: неспівпадіння, а нерідко і полярність процесів у "верхах" і "низах" владної піраміди здатні звести нанівець усі позитивні зміни.

Використана література

1. Крыштановская О.В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту// Общественные науки и современность. – 1995. – № 1. – С.51-65.

2. Куколев И. Трансформация политических элит // Общественные науки и современность. – 1997. – № 4. – 82-91.

3. Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. – 1996. – № 4. – С.19-29

4. Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт // Социс. – 1996. – № 4. – С.50-57.

5. Мясников О.В. Смена правящих элит: "консолидация" или "вечная схватка"? // Полис. – 1993. – № 1. – С.52-60.

6. Елизаров В.П. Элитистская теория демократии и современный российский политический процесс// Полис. – 1999. – № 1. –