Дослідження стресових станів у зв’язку з ускладненням суспільного життя і техніки

Під впливом соціально-економічних і науково-технічних змін збільшується кількість стресових ситуацій. Зростає число соціогенних трудових конфліктів. Стресогенні ситуації виникають:

у престижних високооплачуваних сферах – тривожність втратити працю в час нестабільності суспільства;

у професіоналів активного віку – стрес, перенапруження викликані працею на межі психофізіологічних можливостей;

в осіб досвідчених, але мало мобільних – стрес незатребованості. Як переживання недостатньої професійної самореалізації, соціального невизнання;

у осіб з неадекватним рівнем кваліфікації рівенем зарплати і пенсії;

у осіб з постійним станом “нереалізованих очікувань” і підвищеним соціальним негативізмом, “стрес ветеранів”.

Виділяють такі рівні дослідження стресу: психофізіологічний, когнітивно-діяльнісний, поведінковий, емоціонально-мотиваційний. Аналізують вплив стресу на увагу, швидкість реакції, пам'ять, мислення. Тут суб’єкт пасивний, приймає тільки впливи. Але з’явились дослідження активної поведінки людини в стресі, яка може справитися з стресом, задіяння позитивних ресурсів особи, які актуалізуються в стресі. У вивченні стресу все частіше стали переходити від пасивності до активності, від фізіології, до духовності, від негативного до позитивного ефекту стресу. В стані стресу виникає особливий психологічний стан, який підтримує баланс в системі “середовище-діяльність-особистість”. В ній має місце психічна саморегуляція функціонального стану. Така психічна саморегуляція є психічною діяльністю і системною властивість суб’єкта. Див.: Дикая Л.Г. Принцип полисистемности: реализация в исследованиях психологической саморегуляции в триаде “деятельность-личность-состояние”. Современная психология: состояние и перспективы. – М.2002. Часть 1.

Специфічною особливістю саморегуляції функціонального стану як діяльність є те, що активність суб’єкта в регуляції свого стану (перевтомлення, емоціональна напруженість) має цілеспрямований характер, стає діяльністю (має всі компоненти діяльності – ціль, мотив, дія). Стилі саморегуляції мають індивідуальні особливості. Ведучими компонентами структури саморегуляції системи є активаційний, емоціональний, когнітивний, комунікативний.

Доведено, що із збільшенням стресогенності ситуації зростає роль мотиваційних та вольових компонент особистості в регуляції діяльності та їх активна участь у формуванні психічних станів. Загальна спрямованість активності суб’єкта – мотив досягнення і уникнення невдач. На формування оптимального стану саморегуляції впливає активна і перетворююча адаптація як самодетермінований і саморозвиваючий процес. Процес адаптації до змінених умов діяльності і середовища є постійним джерелом проблем для суб’єкта. Адаптація впливає на вироблення суб’єкта нових системних якостей. Психічні стани і риси особистості взаємозв’язані. Наприклад, позитивні інтегративні якості формуються в результаті взаємодії емоціональної стійкості (риси особистості) з сприятливим психічним станом.

Емоціональна стійкість або нестійкість є інтегративними якостями людини і грають велику роль в адаптованій чи дезадаптованій поведінці. Утворення цих якостей є результат міжсистемної взаємодії особистості, її стану і середовища (умови і зміст діяльності). Ядро емоціональності – стан нейротизму, невротизації, рівень тривожності як риси особистості. Емоціональна нестійкість особливо проявляється в стресах, екстремальних ситуаціях. Суб’єкти з високим рівнем нейротизму володіють підвищеною чутливістю до негативної інформації, з цих результатів досліджень випливає, що стрес – фактор виявлення рис особистості, його емоціальних станів, він сприяє розвитку професіональної самоактуалізації. Сильні і вольові люди формують конструктивну психологічну модель оволодіння стресом, стрес сприймають як момент життя. Ведучу роль в адаптації грає ціннісно-смислова сфера особистості, яка може перебудовуватись.

Сприятливий вплив на людину мають комп’ютерні ігри. Вони підвищують настрій, активність, знижують стан монотонії і втомленості.

Сьогодні психологи в “ресурс людини” включають не тільки відомі механізми регуляції психологічного стресу (фізіологічні, нейрогуморальні, психологічні, когнітивні, поведінкові), але її особистісні особливості (досвід, знання, цінності, потреби). Крос-культурне дослідження виявило, що американським студентам подолати стрес допомагають такі соціально-психологічні цінності як свобода особистості, соціальна підтримка, економічна забезпеченість.

Очевидно людині треба не ховатись від стресу, а активно приймати його, використовувати резерви психіки і свої соціальні цінності для оволодіння стресом. Дослідження психології праці є дослідження на макрорівні (в структурі соціального життя). По-іншому людина може себе вести на мікрорівні (структура часткового, приватного життя). Напрями досліджень психології праці визначається соціально-економічними змінами, науково-технічним прогресом. На людину праці психологічно і соціологічно впливають суспільна система (економіка, політика, соціальна сфера, духовна сфера культури) і нові види техніки та технології, складні технічні комплекси особливості самої людини. Ці фактори і формують психологічні закономірності психологічних регуляторних систем.

Психологія праці вивчає психологічні особливості праці, зокрема наукової організації праці (НОП). Психологи вивчають професійні особливості людини, закономірності розвитку трудових вмінь, навичок, досвіду, формування різних форм праці, мотивів ставлення людини до праці, впливу на трудівника виробничої ситуації.

Найважливіший розділ психології праці – інженерна психологія. Вона вивчає процес взаємодії людини з технічними засобами. Конкретніше інженерна психологія вивчає діяльність оператора в автоматизованих системах управління, розподіл і погодження функцій між людиною і машиною, проблеми адаптації людини до машини, системно-технічні проблеми проектування, побудови та експлуатації систем “людина-технічні засоби-середовище”, розробку методів оцінки надійності, ефективності роботи спеціалістів у таких системах.

Однією з методичних баз дослідження психології праці є теорія функціональної системи П.К.Анохіна.

Російський фізіолог П.К.Анохін відкрив основний недолік “загальної теорії систем” Л.Берталанфі – відсутність системоутворюючого фактору, тобто того, що організовує та впроваджує множину елементів, компонентів, чистини в систему. Таким системоутворюючим фактором, за Анохінем, є конкретний результат діяльності системи. Нейрони як компоненти системи, які не сприяють одержанню корисного результату, усуваються з активної діяльності.

“Визначаючи важливість ідеї про конкретний результат дії системи як системоутворюючий фактор, слід додати, проте, що цей результат необхідно перетворити в осередок системи у всій його складності й суперечливості Основи психології. – За загальною редакцією О.В.Киричука, В.А.