Вузловими механізмами функціональної системи є афективний синтез, прийняття рішення, формування акцептора результату дії. Компонентами її є аферентація, пускова аферентація, пам'ять. Аферентному синтезу відповідає тілесний мозковий інтегративний блок. Синтетичний процес здійснюється на основі поєднання збуджень на одному і тому ж самому нейроні. Аферентний синтез забезпечує постановку мети. Прийняття рішень – вибір дії на основі оцінок різних результатів. Фізіологічне моделювання вчинку немає завершального значення і переходить у психологічне.

Акцептор дії відображає аферентні властивості того результату, який має бути одержаний згідно з прийняттям рішення. Він випереджує хід подій у відносинах між організмом і зовнішнім світом. Зіставляючи одержуваний результат з результатом запланованим є можливість виправити справу, збочення поведінки і довести дію до бажаного результату. Подібне ми знаходимо у вчення Бернштейна М.О. про рефлекторне кільце: результат – зворотна аферентація, зіставлення – оцінка реального результату дії, корекція – новий результат.

Психологічна структура трудової діяльності

Людина самовиявляється, самореалізується в діях, діяльності. Найбільш повно таке виявлення і реалізація здійснюються в трудовій діяльності, праці, її цілях та продуктах.

В трудовій діяльності виражається сутність людини, її наміри, бажання, почуття. Трудова діяльність базується на використанні засобів праці, на її розподілі, спеціалізації, кооперації. Одна людина не може все зробити, все вміти, досягти всіх поставлених цілей. Праця змінює передумови праці, природні речі, явища, процеси і саму людину, оскільки вони зворотно впливають на людину і людина досягає певного розвитку, знань, вмінь, навичок. Праця – прерогатива лише людини.

Праця спрямована на створення необхідного продукту для самої конкретної людини чи суспільства. І тому праця є суспільною за ціллю (продукти праці для суспільства) і характером (ці продукти виробляють всі потроху, все суспільство вкладає частку своєї праці у даний продукт). Праця, виробництво продуктів є водночас створенням певних стосунків людей у процесі праці.

Діяльність людини – ланцюг дій. Кожна дія – система рухів, яка залежить від мети діяльності, властивостей предмета умов дії. Трудова діяльність – ланцюг трудових дій націлених на певний корисний результат. Психологічно ці дії зумовлюються спонуканнями (мотивами) і спрямовані на певну ціль. Спонукання до діяльності має свою основою потреби, інтереси людини. Але те чому людина діє, не завжди збігається з тим, для чого вона дії.Мотиви діяльності можуть не співпадати з безпосередньою метою.

Айзенок виділяє такі види трудової мотивації:

заінтересованість інших працівників у роботі окремої особи та у співдружності з нею;

можливість соціального зростання та кар’єрного просування;

стабільність становища на роботі;

величина зарплати;

вигідність робочого часу;

суспільний престиж праці;

тривалість відпустки та можливість взяти її у зручний для себе час.

У трудовій діяльності маємо зв’язок потягу, понукання та спосіб її задоволення. Предмет – продукт – ціль трудової діяльності. Потяг, спонукання – психологічні процеси, що супроводжують трудову діяльність. Із предмета праці і спонукання до праці виникає ставлення до праці, до предметів праці, до природи взагалі. Трудова діяльність людини може мати віддалену ціль, здатна до “дій дального прицілу”, віддаленої мотивації. У тварин, навпаки, польова, ситуативна мотивація. Діяльність – це завжди і певні емоції, пристрасті. Емоції – породження співвідношення дії з потягом, потребою в певній дії. Емоції залежать також від змісту і суті завдання. Спонукання вже започатковують волю, бо усвідомлюється ціль дії, яка випливає із потреб. Хід дій підпорядковується поставленій меті.

Трудова діяльність має цілеспрямований характер. Вони характеризуються усвідомленням цілі і передбаченим результату.

Процес, ціль і продукт праці

Процес праці включає потяг, уявлення, волю. На основі їх формується ціль праці, тобто результат праці.

Ціль праці – те, на що свідомо праця спрямована. Часто ціллю стає те, що відсутнє в даний момент і може бути досягнуто за допомогою певних дій. Ціль – уявна, це образ динамічної моделі, майбутнього результату діяльності, тобто ціль – ідеальна. З цією моделлю і зіставляються результати дій. Ціль – суттєва ознака праці, нею визначається система рухів та дій. Праця є доцільною.

Доцільністю на рівні біологічних організмів виступає телеономія, як корисність, необхідність якихось процесів, актів поведінки, функцій, задоволення природних потреб, самопідтримання. На рівні людини така об’єктивно-необхідна доцільність наповнюється суб’єктивним змістом, має певну спрямованість, стає ціллю.

Більш суб’єктивною доцільністю є цілеспрямованість, у відповідність з якою організовується праця. Найбільша степінь суб’єктивності цілі, яких людина самої собі ставить ціль.

Для успішної праці необхідно ставити конкретні цілі, цілі – завдання, цілі – орієнтації.

Процес праці – перетворення ідеального результату на реальний продукт. Всі дії і рухи процесу праці підпорядковані її кінцевому результату.

Процес праці супроводжується емоційними переживаннями пов’язані з фізичними рухами та діями, витратою фізичних сил. Це так звані практичні переживання, практичні стани (монотон, стомлення, психічні напруження, емоційний стан). При різних труднощах, перешкодах, неузгодженнях виникають тривоги, хвилювання, неспокій. Вони негативно впливають на працю, зокрема на її продуктивність. Емоційне перенапруження породжує невроз, а далі справи можуть дійти до стресу.

Праця вимагає волі, щоб побороти зовнішні чи внутрішні