Сьогодні проблема забезпечення права громадян на працю вийшла на авансцену суспільного життя поряд з питанням реформування власності, ціноутворення, інфляції, споживацького ринку, рівня життя, політики держави.

За умов соціалізму, витратної економіки дефіцит кадрів став хронічним, дефіцит товарів теж. В соціологічній доктрині зайнятості пріоритетним було виробництво, а не інтереси людини. До створеного робочого місця шукали працівника, без особливих переваг. Виникли масові центрострікі потоки малокваліфікованої робочої сили у села і міста.

Нерегульований міграційний потік людей із села привів до глибоких структурних змін демографічного, економічного і соціального характеру і самого села і міста. У селах мали місце депопуляція, розселювання, деградація трудової моралі. Міста стали чисельно зростати, виник дефіцит житла, з’явилися маргінальні групи, зосереджені в гуртожитках, які ставали джерелами криміногенної небезпеки. Надлишок малокваліфікованих працівників не стимулював керівництво до нововведень науки і техніки, до інтенсифікації виробництва.

В умовах ринкової економіки вироблена нова концепція зайнятості, що передбачає курс на економічну ефективність кожного робочого місця, визнання праці економічно доцільною.

Нова політика перетворень у сфері зайнятості повинна орієнтуватись на пріоритет загальнолюдських цінностей, тобто на інтерес особистості, надання зайнятості гуманістичного смислу.

В Україні розроблена юридична і нормативна база для соціального захисту тимчасово непрацюючих громадян, створена Державна служба зайнятості в структурі Міністерства праці України. А в Державний фонд сприяння зайнятості населення забезпечує фінансову основу для реалізації політики зайнятості. Треба ще визначити напрями перетворення структури, умов і механізмів багаторівневого регулювання зайнятості на різних етапах становлення ринкових відносин, обґрунтувати цілі та принципи політики зайнятості.

Першочерговим є задоволення потреб усіх працездатних громадян у суспільно-корисної діяльності поряд із навчанням, вихованням дітей, домашнім господарством і може бути обрана будь-яким працездатним громадянином на підставі вільного волевияву. Кожен громадянин має право на постійну, часткову, тимчасову, епізодичну зайнятість, сумісництво, гнучкі графіки організації робочого часу. Визнання права на вільний вибір географічного місця застосування праці теж є важливим соціальним орієнтиром політики зайнятості. Рівно доступним має бути режим зайнятості, право вибору професії і сфери праці в багатоукладній економіці.

Право на вільний вибір праці має характер можливості, оскільки залежить від особистих якостей працівника і від того, чи існує об’єктивна суспільна потреба в певному різновиді трудової діяльності, виражена в попиті на робочу силу. Раціональна та зайнятість, коли той хто хоче мати роботу, її має. Професійна праця – основоположна у сфері зайнятості. Зайнятість оптимальна і продуктивна, коли не суперечить зростанню економічної ефективності виробництва, не перешкоджає створенню системи мотиваційних механізмів продуктивної праці, сприяє відтворенню поколінь кваліфікованих працівників. Зайнятість має бути раціональною, продуктивною, вільно обраною. Така зайнятість передбачає кількісну та якісну збалансованість між потребою в оплачуваній роботі й робочими місцями за умови забезпечення інтересів як окремої особистості, так і суспільства. Це можна досягти на шляхах створення високоефективної економіки. Вступ України на капіталістичний шлях супроводжується зниження рівня зайнятості населення професіональною працею. Ефективній та раціональній економіці потрібна менша кількість працівників, знижуються потреби населення в робочих місцях у зв’язку з переключенням інтересів у інші справи суспільної діяльності.

Приватизація власності створює умови для появи ринку праці, збільшення свободи і різноманіття вибору у сферах застосування. Ставляться високі вимоги до якості робочої сили і тому розширюється зайнятість в навчальному процесі. Навчання, різні форми перепідготовки та підвищення кваліфікації – способи перерозподілу працездатного населення за сферами діяльності. В майбутньому здійсниться переорієнтація певної кількості жінок на домашнє господарство і виховання дітей. Робоча сила буде переливатись у сферу таких альтернативних різновидів діяльності як кооперативна, орендна, особиста, індивідуальна, фермерська.

За умови ринкової економіки, складається новий тип зайнятості з орієнтацією на соціальні пріоритети. Щоб відвернути безробіття треба обгрунтовуючі регулюючі державні впливи, прогноз пропорцій за сферами діяльності, масштабів і напрямів перегрупування робочої сили.

Створення цілісного механізму регулювання зайнятості передбачає 1)включення цілей і завдань сфери зайнятості у такі державні програми соціально-економічного розвитку як соціальна, інвестиційна, науково-технічна; 2) забезпечення необхідності соціального захисту населення у сфері реалізації права на працю.

Вимушена незайнятість або безробіття свідчить низька рентабельність виробництва, нераціональна галузева структура, надлишково висока частка некваліфікованих працівників (фізичній праці і управлінській), низька продуктивність праці.

Забезпечення зайнятості безробітних – загальнонаціональна проблема поряд із такими проблемами як досягненню стабільних темпів економічного зростання, контрольованого рівня цін, зовнішньоекономічної рівноваги. Щоб усунути короткочасний чи довготерміновий характер безробіття потрібні значні капітальні вкладення, а також умілий господарсько-організаційний маневр.

В розвинутих капіталістичних країнах здобутий значний досвід у сфері регулювання ринку праці, боротьби з безробіттям, створення налагодженої системи соціального захисту населення. З приводу цього створені різні неекономічні концепції: кейнсіанство, “економіка пропонування”, “нових класів”, “монетаристів”.

Всі західноєвропейські і американські економісти безробіття в ринковій економіці не вважають самостійним явищем, воно притаманне рівноважній економічній системі. У 1936 році Дж. Кейнс у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” доводив, що досягнення рівноваги економічної системи можливе лише за рівня зайнятості нижче за повну. Вимушене безробіття неминуче, коли “сукупне пропонування роботи працівників, готових працювати за існуючу грошову зарплатню, так само, як і сукупний попит на працю при цій зарплатні, перевищують існуючий обсяг зайнятості” Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. – М., 1978. – с.68.. Монетарист М.Фрідмен запропонував концепцію “природного рівня безробіття”, який