Неоліберали вважають регулятором макроекономічної рівноваги гнучку організацію зарплатні, рух її рівня уверх і вниз. Кейнс, навпаки ринок праці розглядав як специфічний ринок, де пропонування праці майже не залежить від рівня зарплатні. Це тільки викличе перерозподіл доходів: збільшаться доходи підприємців. За Кейнсом, досягнення сприятливих результатів у сфері зайнятості треба пов’язувати тільки із зростанням інвестицій. Зростання інвестицій у розширення виробництва викликає збільшення попиту і відвертає небажане для підприємців зниження цін.

Сьогодні безробіття в країнах розвинутої ринкової економіки набуло нових ознак. Нові технології, комп’ютеризація виробництва, зробили можливим гнучке використання робочої сили в часі та просторі. З’явились передумови для маневрування робочим часом і чисельність зайнятих і виникли нові можливості для надання гнучкості системі робочих місць (професіональна замінюваність), робочій силі (професіональна мобільність).

В розвинутих країнах існує така практика: на фірмах вимушено підтримують зарплатню підготовлених спеціалістів вище від рівня, запропонованого конкурентами. Сформувалась, таким чином, ядро виробничого колективу. Решта працівникам створюється менш сприятливі умови праці. Гарантія зайнятості на них не поширюється. Працівники, які складають ядро виробничого колективу створюють первинний ринок праці. Периферійний персонал працюючих складає вторинний ринок праці. Таке явище називається сегментація ринку праці. Розшарування ринку праці призводить до зростання кількості частково зайнятих працівників.

Існує залежність між економічним зростанням і динамікою зайнятості: безробіття може зростати і падати. Це залежить від гнучкої праці. В 1990 році в Європі в умовах стабільного економічного зростання безробіття не зменшилось. Але в таких країнах як Швеція і Австралія, де розвинуті системи соціальної захищеності працівників вдалося забезпечити низький рівень безробіття.

Науково-технічний прогрес супроводжується скороченням робочих місць, але він може і розширювати сферу застосуванням праці. Проблема часто полягає в тому, що вивільнення робочої сили та створення нових робочих місць не збігаються в часі і просторі (місці) Див.: Пенкин А.П. Безроботица в рыночной экономике. – свободная мысль. – 1990. –№3. – с. 84. Зниження рівня зайнятості в ході нововведень на 60-85% може компенсуватись створенням нових робочих місць. Технологічні нововведення мають працезберігаючий і працерозширюючий ефект.

Державне регулювання ринку праці полягає в створенні системи заходів, спрямованих на пом’якшення дисбалансу між попитом та пропонуванням робочої сили.

У 60-70-ті роки ХХ ст. теорія державного втручання в ринок праці Кейнса змушувала уряди досягти умов, близьких до стану повної зайнятості. Для проведення такої політики були здійснені організація розгалуженої системи курсів і шкіл підготовки і перепідготовки кадрів. Вони забезпечували оперативне реагування на змінні запити виробництва. Виділялись фінансові ресурси, які стимулювали мобільність робочої сили. Випрацьовувались і реалізовувались різня програми сприяння зайнятості.

В 1974-75-х роках теорія Кейнса піддавалась серйозній критиці. Уряд стали переходити до короткострокових заходів які робили безпосередній вплив на ринок праці. Політиці стимулювання попиту на робочу силу за допомогою ринку товарів та послуг було надано другорядного значення. Стали втілювати в практику премії і пільги підприємцям за розширення кількості робочих місць. Це було безпосереднє стимулювання попиту на працю.

Новими регулюючими зусиллями були такі заходи: скорочення індивідуального робочого часу вже зайнятих працівників, скорочення нормативного робочого тижня, збільшення тривалості робочої відпустки, впровадження обмежень на використання надурочних робіт, стимулювання таких нетрадиційних форм зайнятості як тимчасова робота, поділ робочого місця, часткова зайнятість. Поширення дістали і заходи, спрямовані на скорочення пропонування робочої сили, а саме збільшення строків і розширення програм загальноосвітньої і професіональної підготовки молоді; надання навчальних відпусток уже працюючим; стимулювання довгострокового виходу на пенсію літніх людей; обмеження в’їзду і заохочення виїзду мігрантів.

Пошук ефективної стратегії державного регулювання зайнятості привів до зміни пріоритетів макроекономічної політики: замість підвищення темпів економічного зростання, забезпечення зайнятості, контролю над інфляцією і зовнішньоекономічною рівновагою акцентувалась увага на антифляційні заходи, використання бюджетних інструментів впливу на грошову сферу. Це призвело до зниження податків на підприємців, до звуження можливостей держави розв’язувати соціальні проблеми.

Розвинуті країни ринкової економіки в питанні державної регуляції зайнятості синтезують ідеї “активної політики” неоконсерваторів і політики попиту і пропонування робочої сили за теорією Кейнса. Регулювання здійснюється на макроекономічному рівні (має довготерміновий ефект, держава відмовляється від надмірного втручання в ринкову ситуацію, нерегулювання ринку праці). Політика включення механізмів саморегуляції потребувала перегляду ряду важливих положень трудового і адміністративного законодавства, положень колективних договорів, які регулюють питання найму і звільнення, використання робочого часу, надурочних робіт мінімальних норм оплати, форм працевлаштування, соціального страхування, системи податків, умов створення бізнесу. Але дорегулювання ринку праці на мікрорівні може приводити до таких стихійних процесів що можуть зруйнувати систему регулювання на макрорівні.

Адаптація особистості. Ціннісні відношення

Адаптація означає пристосування людини або групи людей до якогось середовища (природного чи соціального). Середовище можна пристосувати і до людини (штучно доповнити чи переробити природний ландшафт, створити дизайн) з метою кращого співіснування та взаємодії.

Адаптація – біологічне поняття. Представники органічної школи соціології перенесли її в соціологію ,редукуючи суспільні явища до біологічних. Адаптація близька до процесів соціалізації, інтеріоризації норм і цінностей суспільства.

За критерієм домінуючої форми адаптивної діяльності адаптацію можна поділити на 1) орієнтаційну, спрямовану на ознайомлення середовищем, 2) оціночну, яка диференціює досвід та спосіб життя на взаємоприйнятний та взаємовідхилений відбір можливих за нових умов та форм, та способів діяльності.

Індикатором соціальної адаптації вважається соціальний статус