І тут. А це, що з тобою? А що? Чого у тебе ссвітяться очі? І вимазаний...

Хотів сказати, що хтось мені заїхав. Але ні. Усе чесно розказую. Кицька чорна-чорна, а очі зелені-зелені світяться. Друга кицька бура, але з світящими очима червоними.

Іди.

Ніч була коротка. Надіною дружина, а з очей одні іскри, на чорні чорних брів, було видно які вони активні та конкретні.

Так що то було? Я ніби все розказав. А сам уже лагідний. Ану дивись мені в очі. Дивлюся. Ага 100-100-50 на правому, 100-100 та перестань!

І то все без мене.

Очі говорять правду! А кицька? Та правду казав та ніби все. ах ти, а де гроші?

О часу нещасливий! Я спав у штанах. Повинні бути тут. О, є – на.

У дружини іскри в очах почали гаснули, а дальше стали такими як були, як треба .

Між нами почалася неділя, звучить по радіо “Ви мене любить навчили, а я згадав старого гуцула. Дякую”.

??? в “Центр Європи”

Оголошення майже усюди, що у неділю в м.Рахові перший музичний та фольклорний фестиваль присвячений центру Європи.

І треба зверху по кругу (правда по Єврпейськи) зліва до низу. А дальше доверху. Перший зліва верху гурт “Паркулаба”. А тут, не то керівник –син. Чого би там не бути? Шух Колія. О якійсь і в дорогу. Чи не і Чорнобиль.

Описати шлях із Ворохти до Рахова варто окремо. До вражень зараз трохи буде, але то мало. То таки треба віддати окремо – Свидовець, чорна тиса, кваси (тунець) гори, як люди, як дерева інакше ?????? окремо, та про Вороненьку – лише чув, а тут є Вороненька в натурі думав, що то жарти Микуличина, а то правда де шукали “Жінку”, “шнурок” та “смереку”. Щоб зрозуміти де почав не добру, не чесну дорогу. Це чуть, чуть трохи не по істині. До цього мотиву треба повертатися не одноразово, та не однозначно...

Гаразд. Уже Рахів. Що то за місто, містечко, не Ромун, не Мадяр, не забута шляхта. Не зрозумів. Трохи розумію, трохи стараюся. Не то тупик старої Австрії, бо багато щось ніби знайоме навіть старого самьору, а тут – Ні!

Чистеньке дрібненьке, маленьке – це по архітектурі!

Ну, а люди – такі самі, якісь такі трохи, може і більше хотілося з кожною людиною говорити. Може це було спеціально – бо в місті перший - Центр Європи. Порядок пофарбовані. Одягнені, навіть дуже акуратні по фасону, але маленькі (дрібні дівчата, жінки, хлопці). Все ніби за Довбушем.

Ну а гори вибачте (такої деревини, ???? не є, а такого з чорного лісу, то лише не там. Гори файли, ніби високі бо на половину ??? то там, то там дерева, було трохи уздріти смереки, що сховалися від сонця, ближче до води та тіні. Але ближче Рахів. Дві дуже центральні дороги вели до не далеко на горб-гору, не то майже природний амфітеатр. Назва чогось “Буркут”. По дорозі іде торг. Хто чим. Але один буз був взірцевий ??? 25. на очах якісь юнаки – купили, десь за 300-350 (гривень). Куди вони його, не витримали би ніякий мішечок. Дальше народні промисли, правда, не гуцульські, а своєрідні, щось трохи багато цивільної Європи, цивілізації не народного, але зв’язане із деревом.

А тепер суть “першого” та враження дійства на природньому “амфісцені”.

Велика, велика сцена, металоконструкція з не аби якою сценографію. При сонячному освітленні ніби нічого оригінального, бо за сценою багато краща декора ???, близька та далеко, приблизно км – 20 – 30.

Лавок на поти, місць десь на тисячу. А дальше горб, теж лисий, вище були, ліс дерева (де можно було знайти місце поїсти, попити, по всьому). Правді клозет один і черга. А люди є люди. Обпадає листя дуба і подібне. Люди ніби на весілля в шлюбному вбранні. Вишиванки. А гомін!!!

Бігме. Такого весілля гора не виділа. Вона напевно помолоділи. На горах, не горах не проявлялася до цього весілля. А природа ніби після дощу облилася, бо хто все видів та дальше буде чути з верхів та навіть усі звірі зійдуть до долини... так, так. Це Рахів. Це Рахів. І вже втретє... люд гомонить. Чекають дійства.

Рівно о 1800 почнеться дефеляда, ін форм. По рації.

Це треба було таки бути. Бо уже година, а люду, як у Львові не академічній та центрі.

І під №1. Весілля – типове святання.

№2. Косовські килими (добре).

№3. Покутська писанка ()

№4. талановита ствочка – Олександра.

№5. Картцер.

№6 Гурт – “Гуртом мадяри та ромуни”

№7. Співачка – 4 номери і 3.

Ну а як вийшла група “Перкулада”. Перший номер не зрозуміли. То було дано три номери. На другий номер був спіх. Третій останній. Ні дають ще три. Те, що на сцені, це треба бачити. А ці хлопці, це диво, чудо, мелодія, форти, гори, все допомагає. Хто сидів на лавках, повилазили, навіть храмі, каліки, підтанцьовували.

Стало темно, почалися включення світил. То не мала робота! Останні виступили серби. То теж своєрідна класика. Ну а Перкуладі з кожної хати, кв. Рахова була успішка та сімейна радість. Рахів своє весілля, може усі гори уважає на добру, дуже добру оцінку.

Дай Бог, майбутньому, не війні. А красоті, гарному, доброму!