Соціальна нерівність і бідність

Соціальна нерівність

Соціальна нерівність зростає, накопичуються несприятливі соціальні обставини, тобто поглиблюється депривація. В постсоціалістичних країнах диференціація доходів зросла до 7-10 і більше разів. Країни поляризуються, має місце спрямованість соціальної і економічної мобільності до полюсів соціальної структури. Формуються взаємовиключаючі інтереси “верхів” і “низів”, багатих і бідних. Сьогодні багатий це не тільки рівень, масштаб його приватної власності але і влада, висота в ієрархічній соціальній структурі суспільства. Через владу, завдяки владі багаті люди збагачуються, через багатство вони і приходять до влади.

Соціальна поляризація зумовлена кумулятивним характером соціальних процесів, що означає концентрацію на одному полюсі багатства, на другому – бідності. Тобто, найбільш ймовірно закріплення високого статусу і його подальше підвищення високо ресурсними групами (процес “накопичення переваг”), представники низько ресурсних груп є головними кандидатами на “поглиблення деривації”1, нагромадження обставин, які поглиблюють бідність.

Новий етап розвитку соціальної структури в Росії, Балабанов А.С. і Балабанові Е.С. вважають інститулізація нерівності. Тобто, виникла постійна ієрархія привілегій і втрат щодо доступу до бажаних благ і цінностей. Це є закріплення стартових позицій для нових поколінь, передача досягнутого багатства і соціального статусу дітям. Бідні (“програвші” в постсоціалістичних країнах) та їх нащадки втратили і втрачають найважливіші економічні, політичні та культурні ресурси суспільства.

Різні макроекономічні теорії будують різні схеми відтворення багатства і бідності. Наприклад теорії “замкнутого кола злиденності” які виникли в західних економічних школах в 40-х роках ХХ ст. пояснюють відтворення несприятливих

1Балабанов А.С., Балабанова Е.С. Социальное равенство: факторы углубления депривации, 2003, № 7, с. 34

обставин різних суспільств через замкнуті цикли в розвитку, в процесі яких суспільство проходить через ряд станів і в підсумку повертається до вихідного. К. Маркс писав про прогресуючу поляризацію і злиденність пролетаріату, М.Вебер – про нерівні життєві шанси. Повторюваний характер соціальних процесів представлений і в теорії структуризації Е. Гіденса.

Концепція “соціального виключення” акцентує увагу на динамічні аспекти нерівності та накопичення і взаємопородження негативних життєвих обставин. Вона протистоїть традиціям вивчення бідності як статичного явища. Вони сприяли розумінню того, що старі методи боротьби з бідністю у вигляді соціальних трансфертів лише піднімають рівень споживання бідних, але не підвищують життєві шанси їх не розв’язує проблеми накопичення негативних життєвих обставин. До них ведуть не тільки низькі доходи, скільки нерівність в доходах.

Сьогодні найбільш масштабний рівень відтворення і поглиблення нерівності пов’язаний із глобалізацією, утворенням всесвітнього інвестиційного середовища та інтеграції національних ринків капіталів. країни “золотого міліарду” нагромаджують доходи, багатства, переваги. Бідна країни виключаються від інвестиційних ресурсів, 72 % світових іноземних інвестицій приходиться сьогодні на капіталовкладення США, ЄС і Японії один в одного. Користуються Інтернетом 93 % населення багатих країні тільки 0,2 % - бідних.

Структура економіки бідних країн (або тих, що розвиваються, доганяють багатих) спрямована на індустріалізацію і експорт сировини. Поки що піднесення рівня споживання можливе лише за рахунок надексплуатації природних і людських ресурсів, що призводить до виснаження, вичерпування їх. Багаті країни завдяки величезним інформаційним і науковим ресурсам безперервно збільшують свої багатства, доходи, шанси, економічний та інтелектуальний капітал. Фундамент їхнього капіталу змінюється.

Механізм породження нерівності доходів залежить не тільки від володіння тими чи іншими ресурсами але й від характеру їх використання. Фактором зростання багатств, доходів у заможних людей є частка стратегічних інвестицій (освіта, придбання нерухомості, збереження прибутків). Бідні все витрачають на виживання, тобто стан багатства і бідності визначають також структурою домашніх витрат.

У бідних сім’ях високі трудовитрати на домашню роботу, у багатих – менші і тому вони мають можливість перерозподіляти свій час на ту зайнятість, яка оплачується, на максимізацію доходів, нарощення сімейного капіталу. Наявність власного житла є активом, засобом збереження доходів.

Соціальна нерівність відтворюється і через нерівний доступ до освіти. Інтелектуальне розшарування громадян стає основою будь-яких інших нерівностей. Проблема загострюється ще і тим, що знання на відміну від матеріальних цінностей, невід’ємне від його носія і його не можна ані відняти, ані націоналізувати чи перерозподілити на користь іншим.

Нерівність породжується нерівністю, винагороди в професіональній сфері різним рівнем оплати праці, різними умовами праці. Ті, що зайняті фізичною працею замінимі, менш свобідні у використанні свого робочого часу, їх робочі місця менш надійні і вони мають менше шансів на кар’єрне просування. Середній клас має більш вищу заробітну плату і кращі умови праці. Роботодавці мають можливість встановлювати правила праці, які відповідають їхнім інтересам. Заможні частіше включаються у взаємовигідні неправові практики.

На збільшення розриву між багатими і бідними крім об’єктивних факторів впливають і суб’єктивні: ментальність, поведінка, цінності, мотиви, що призводить до різних моделей соціально-економічної адаптації. У бідних громадян понижений рівень соціальних потреб, домагань, активності, для них характерна установка на виживання, на життя одним днем. Багаті прагнуть індивідуальної свободи, орієнтуються на прагматизм, ефективність інновацій економічної стратегії. У бідних знижується соціальний капітал.

Розвиток людського капіталу сприяє накопичення переваг, призводить до ефекту само відтворення ресурсів, зменшення індивідуальних зусиль для ефективного використання ресурсів.

Кумулятивний характер соціальної нерівності, передача привілегій і втрат із покоління в покоління пов’язаний із проблемою соціальної справедливості. Концепції справедливості у бідних і багатих різнопротилежні.

Бідність як соціальний стан несправедливості і як соціально – економічна проблема

В індустріальному суспільстві панує класова, вертикальна стратифікація (нижчий і вищий клас) в постмодерному суспільстві. Ця стратифікація доповнюється горизонтальною (центр – периферія, інсайдери, аутсайдери). Група маргіналізованих людей не можуть бути активними суб’єктами реальних процесів