Драматичність ситуації поглиблюється тому, що бідними стають переважна більшість дітей , пенсіонерів. Це призводить до зниження якості майбутніх поколінь, людського потенціалу.

В Україні (як і в Росії) бідними є не тільки традиційні групи людей – одинокі матері, багатодітні сім’ї, інваліди, престарілі люди, але і освічені, висококваліфіковані і працюючі групи людей. Це нові бідні і специфічні для України та інших постсоціалістичних країнах. У розвинутих суспільствах серед працюючих, освічених, кваліфікованих бідних не має

Великі масштаби бідності свідчать про економічний упадок, неефективність соціальної політики і діяльності влади.

Бідність визначається не тільки поточними доходами, рівнем споживання, але і розпорядження певного майна (дім, машина, гараж), грошовими і речовими накопиченнями. Бідні люди живуть від зарплати до зарплати, від пенсії до пенсії, вони не мають можливості накопичувати гроші і товари. Бідність інтенсифікує маргіналізацію населення. З’являється шар жебраків позбавлених будь-яких засобів до існування. Формується і зміцнюється “соціальне дно”. “Соціальне дно” складають:

1). злиденні, які відкрито просять милостиню;

2). бомжі, які втратили житло;

3). безпритульні діти;

4). вуличні повії.

Ці люди не мають соціальних ресурсів, втратили стійкі зв’язки у суспільстві, елементарні соціальні навички, домінантні суспільні цінності. Вони знаходяться у стані відчаю, безпорадності, безутішності. Хіба що безпритульні діти вважають, що знайшли довго шукану свободу. Але вони ведуть аморальний спосіб життя, ходять немиті, брудні, запущені. Живуть переважно невеличкими групами – колоніями або в сім’ях але є і поодинокі випадки. Переважно живуть у підвалах, закинутих будинках, на вокзалах, портах, в теплотрасах, каналізаціях та смітниках. Більшість з них алкоголіки, таксомани, наркомани, деякі озброєні і займаються хуліганством. Це суспільний ресурс кримінального світу, вони здатні на будь-які антисоціальні дії. “Соціальн6е дно” знаходиться поза рамками законів і норм Конституції. Державна влада виключає їх із ланок соціальних зв’язків, суспільство до них відноситься поблажливо, виправдально, вважаючи бідність і злиденність хворобою суспільства.

Факторами низхідної соціальної мобільності, що веде до “соціального дна” є:

неправильна політика (антинародні економічні реформи, безробіття, низькі зарплати, високі ціни);

кримінальність (злодійство, злочинність, насильство, грабіжництво);

особиста невезучість в житті (хвороба,, інвалідність, погане виховання);

власна вина (схильність до різних вад, девіантної поведінки, алкоголізм, наркоманія, проституція);

соціальна ізольованість (безпритульність, відірваність від суспільства, втрата зв’язків з рідними, друзями, відсутність роботи).1

Загроза збіднення, нужденності, зубожілості соціально небезпечна. Вона втягує в себе селян, робітників, інтелігенцію. дітей і жінок. Злиденні постійно потрапляють в групу ризику: можуть зайти в запій або включитись в кримінальну діяльність. Необхідна мобілізація всіх суспільних ресурсів на допомогу таким людям.

Неправові соціальні практики: походження, сутність і зміст. Не правові трудові практики

Кожне суспільство повністю не контролює своїми формальними інститутами, всіма видами діяльності людей. Виникають неформальні, нелегальні діяльності, які породжують нелегальні, скриті, антизаконні, неправові явища. Як вони виникають і яка їх роль у суспільстві? В радянському соціалістичному суспільстві , наприклад, існувала, розвивалась і процвітала “друга” неофіційна, прихована, неформальна, неправова, нелегальна економіка.

“Друга” неправова соціалістична економіка – економічна діяльність поза і всупереч централізованій і запланованої державної економіки. Вони включали деякі легальні і неприховані види діяльності, легальну і нелегальну компоненти.

До легальної частини “другої” економіки входили особисті підсобні господарства, житлове будівництво, приватна практика окремих професіональних груп (лікарі, вчителі), але й ці легальні види діяльності здійснювали неправові, протизаконні акції. дії. До особистого підсобного господарства приховувались площі, кралась худоба, корм і добрива. Житлово – будівельні кооперативи користувалися “чорним ринком” для отримання будматеріалів, неформальним

1Див.: Римашевская Н.М. Бедность и маргинализация населения. – Социс, 2004, № 4

наймом робітників. Навіть легальна частина другої економіки була тіньовою. оскільки включала нелегальні дії.

Більшу частину другої економіки складали нелегальні норми економічної активності. Це по-перше крадіжка суспільної власності. Крадіжки були матеріальною базою “другої” економіки, суттєва надбавка до зарплати. Форми крадіжок були різними: списання частини виробленої продукції, використання службового транспорту. По-друге спекулятивний перепродаж, спекуляція яка доповнювала блат. По-третє нелегальне виробництво товарів і послуг. Авторемонтні, будівельні роботи, транспортні послуги здійснювались не легально. Багато господарських керівників користувались послугами шабатніків (будівельників-мігрантів). По-четверте корупція. Хабарі курсували по всіх рівнях державної драбини. Чим вище, тим більший розмір хабара. Посади прирівнювались праву власності.

Несуттєвими причинами нелегальних практик при соціалізмі були:

1). збої у плануванні;

2). низька політична культура громадян.

Суттєві причини:

1). дефіцит товарів.

Суттєвою, несистемною ознакою соціалізму стали черги за всім необхідним. Дефіцит товарів супроводжувався структурними особливостями економіки, особливістю господарювання в умовах централізованого розподілу ресурсів.

Базовою моделлю радянської соціалістичної економіки було виробництво засобів виробництва, чорна металургія, важке машинобудування, будівництво великих підприємств. Промисловість, яка виробляла товари для широкого вжитку відставала. “Друга” економіка була реакцією на таку ситуацію і в деякій мірі усувала дефіцит, пом’якшувала його.

Як не парадоксально план і централізація породжували дефіцит товарів. План не може передбачити коливання ресурсів. Якщо є вільний резервуар звідки можна черпати недостаючі товари і куди поступають надлишкові ресурси суспільства. Але централізація економіки не знає такого резервуару. Всі ресурси розподіляються ще в момент випуску, нічого зайвого, ніякого залишку. Соціалістичні господарники створювали запаси на своїх підприємствах. Громадяни такі запаси створювали у своєму домашньому господарстві.

“Друга” економіка знищувала високий інфляційний потенціал. Жорстко контрольовані ціни у поєднанні із нестачею споживчих товарів призводили до концентрації незабезпечених грошей у населення. Високі ціни “чорного