В. Афанасьев, зазначаючи, що соціальна технологія є специфічним посередником між процесами, що проходять об'єктивно, і суб'єктивною діяльністю людей, органічно пов'язує її з соціальним управлінням, в якому їй належить «своє місце», — забезпечення дії всього механізму соціального управління. Інакше кажучи, в ній реалізується «переведення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, які регламентують, стимулюють людей на найкращі досягнення поставлених цілей».

Таким чином, у процесі усталеного розвитку суспільства слід добиватися ефективної віддачі всього комплексу: структури, функцій, технологій. Тим часом на практиці докладно і всебічно описано тільки два перші компоненти; що стосується технології, то вона ще не проявилася належним чином. Тому при розробці кожної соціально-економічної проблеми слід продовжувати діяльність з проектування і впровадження науково обгрунтованих технологій управління. Тільки при виконанні цієї умови реформи відповідатимуть своїм цільовим функціям, а їх механізми діятимуть високоефективно.

Розробка технології соціальної діяльності передбачає всебічне знання структури людської діяльності, яку, як показує науковий аналіз, правомірно розглядати в діалектичній єдності двох сторін: об'єктивної і суб'єктивної. Суб'єктивна представлена дією природних органів людини, прийомами праці; об'єктивна (предметна) — це сукупність об'єктів і їхніх взаємодій, що складаються під час того або іншого діяльнісного акту.

Дуже важливо знати особливості і основні закономірності розвитку людської діяльності: як втягуваних у тривалий процес об'єктів, їх специфіки, закономірностей розвитку, так і найефективніших трудових прийомів, форм, методів, способів, засобів, потрібних для досягнення поставленої мети.

Отже, можна з повним правом зробити висновок, що й суб'єктивна сторона стає предметом соціальної технології, іншими словами, ця технологія виражає «переведення» суб'єктивної сторони людської діяльності на наукову основу.

Розчленування технології на структурні елементи дозволяє зрозуміти її:

а) як знання про суб'єктивну сторону людської діяльності;

б) як діяльність або технологізацію знання.

Звичайно, неможливо скласти технологічні карти (як це, наприклад, робиться у сфері матеріального виробництва) з реалізації кожного суспільного явища. Є якісна відмінність технологічних процесів формування економічних, соціальних, політичних і духовно-моральних явищ. Усі закони, за якими розвиваються ці явища, — лише результат діяльності мас, класів, соціальних груп.

Закони суспільства — це закони діяльності великих мас людей. Але разом з тим сама діяльність не просто є основою дії суспільних законів, а й визначена ними. Отже, найважливіша умова наукової організації людської діяльності — це пізнання механізму дії даних законів і вдосконалення механізму їх використання.

Практично таке знання реалізується в технології соціальної діяльності, що формується на основі нового соціально-технологічного мислення. Тут важливо мати на увазі не тільки зміни його структури або зв'язків елементів, що взаємодіють, але й те, що ефективність суб'єктивного фактора залежить від науково обґрунтованих рекомендацій з його розвитку і функціонування.

Другим не менш важливим фактором в організації діяльності є сам рівень пізнання суспільством об'єктів, процесів їх формування, всього механізму дії суспільних законів. А він свідчить, що ми наблизилися до тієї межі, коли вже не можемо задовольнитися лише описом, поясненням явищ соціальної дійсності. Конче потрібне наукове обґрунтування кожної практичної операції, кожного етапу, форми, засобу і методу соціальної діяльності людей. Так, важливо не тільки спрогнозувати, але й реалізувати те або інше суспільне явище.

О. Леонтьев, розглядаючи поняття операції як способу дії, за допомогою якої досягаються практичні або пізнавальні цілі, підкреслював, що «дія як елемент діяльності співвідноситься з метою, а операція співвідноситься з умовами дії, зі знаряддями праці; вона — форма дії»1. Мета дії, таким чином, визначається не тільки реальною умовою, але й самою діяльністю, детермінованою, в свою чергу, способами, прийомами поетапного її формування.

Наукова організація всіх видів діяльності здобуває свої «життєві права» як можливість. Однак, щоб реалізувати її, потрібна технологія соціальної діяльності, яка передбачає:

а) створення науково обґрунтованої соціально-технологічної моделі, що відображає процес цілеспрямованого перетворення (або формування) певного суспільного явища і враховує вимоги стратегічного вирішення, специфічні й необхідні властивості, зв'язки, стосунок цього явища до інших тощо;

б) виокремлення проміжних цілей, жорстко взаємоузгоджених;

в) розгляд просторового і часового розташування операцій, технічну й матеріальну оснащеність і т. ін.

2. Соціальна структура

Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.

Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.

Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.

Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які