Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку

1. Поняття суспільства.

2. Системний підхід до суспільства в соціології. Поняття со-діяльної системи.

3. Суспільство як складна ієрархія соціальних систем. Осно-вні елементи суспільства.

4. Проблема суспільного розвитку: джерела, типологія сус-пільств та спрямованість історії.

Література

Белдикс Р. Современное общество // Американская социология. М.,

1992.

ВитанъиИ. Общество. Культура. Социология. -М., 1984.

РадугинА.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. -М.,1995.

Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. - М., 1990.

Сорос Дж. У твердження демократії.-К., 1994.

Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К, 1996.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Bun. І. -Львів, 1996.

Щекин Г.В. Социальная философия истории. -К, 1996.

Яку ба О.О. Соціологія. -Харків, 1996.

1. Поняття суспільства

Протягом всієї історії розвитку соціальної думки мислителі прагнули знайти відповіді на корінні питання спільного буття людей: як виникає сус-пільство і як воно існує? Що змушувало і змушує людей об'єднуватись? Яким чином це відбувається, якщо в індивідів, що складають суспільство, такі різноманітні і навіть протилежні інтереси та мотиви діяльності? Почне-мо розглядати ці питання з термінології. Суспільство, суспільний, соціаль-ний - поняття широко відомі. Латинське дієслово «соціо» означає зв'язувати, об'єднувати, починати спільну працю. Звідси - первісне значен-ня суспільства як спільноти, союзу, співтовариства. Але поняття суспільства не тотожне з поняттям людської спільності. Хоча, безумовно, суспільство складається з певних спільнот і навіть зароджується саме з них, як система міжособистих зв'язків. Спільнота є формою сумісного буття або взаємодії

людей, зв'язаних спільним походженням, мовою, долею або поглядами. Перші об'єднання людей грунтувалися на родинних і сусідських зв'язках, на звичці, на взаємному тяжінню і почуттях симпатії один до одного, врешті-решт через страх залишитися наодинці перед загрозою ззовні. Але з посту-пом історії, із зростанням населення, з ускладненням системи спільного життя виникають певні соціальні структури, що набувають власних законів розвитку. Вони підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи його стабільність і можливість саморозвитку.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлюватися від природи, зберігаючи разом з тим зв'язок з нею. В суспільно-філософській та соціологічній літературі виділя-ють три групи факторів саморозвитку суспільства:

- трудова діяльність людей;

- соціальність, колективний характер людського життя, субстратом якого є культура, надбіологічна форма наслідування;

- духовний потенціал людства (наявність свідомості, інтелекту, пізна-вальної діяльності).

Суспільство визначається в соціології як системно організована сукуп-ність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання, що породжується доціль-ною і цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від при-родних явищ і дозволяє розглянути створену людиною реальність як особ-ливу форму руху матерії.

Щоб зрозуміти феномен суспільства, потрібно визначити характер за-кономірностей, що об'єднують людей в єдине ціле, в суспільний організм. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натураліс-тичні концепції), інші - абсолютизують її (ідеалістичні вчення).

Так, для першого - натуралістичного підходу - характерним є розгляд суспільства, як продовження закономірностей природи, Космосу. Суспільно-історичні зміни і відмінні риси того чи іншого суспільства пояснюються географічним середовищем, природно-кліматичними характеристиками, ритмами сонячної активності і космічних випромінювань, специфікою лю-дини як природної істоти, її генетичними, расовими, статевими особливос-тями. На думку представників соціобіології, всі форми суспільної поведінки людей мають біологічну основу, саме природні сили, хоча окультурені і під-коректовані цивілізацією, є базовими в формуванні людського суспільства.

Інший - ідеалістичний підхід - спрямований на аналіз духовних проявів

людського життя. Його зміст полягає у тому, що сутність зв'язків, котрі об'єднують людей в єдине ціле, знаходять в релігійних віруваннях, в міфах, з ідеях, духовних устремліннях великих історичних діячів. Тобто єдиним основним фактором соціального життя виявляються суто духовні мотиви.

Нарешті, є третій підхід щодо пояснення суспільного життя. Він не за-перечує ні наявність певних природних передумов людського існування, ні роль духовно-ідеологічних факторів, але основну увагу приділяє аналізу міжлюдських зв'язків, котрі мають, згідно цьому підходові, визначальний характер в системі соціальних закономірностей. Потрібно зауважити, що аналіз міжлюдських зв'язків безпосередньо пов'язаний з вирішенням проб-леми індивід-суспільство: чи суспільство виникає з індивідної взаємодії, чи індивід - похідне від суспільства? Ця проблема має в соціальній думці два протилежні вирішення. В одних теоріях визначається первинність індивіду-ального початку в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін, Дж.Хоманс, Дж.Мід, Г.Блумер), а інших вихідними є об'єктивні, надіндивідуальні соці-альні структури (К.Маркс, Е.Дюркгейм). В матеріалістичному розумінні історії, що була розроблена Марксом, основною є ідея про спосіб виробниц-тва, що формується об'єктивно, тобто незалежно від волі і свідомості лю-дей. Зв'язує людей в суспільний організм не спільна ідея або спільна релігія, а продуктивні сили і виробничі відносини. Матеріалістичне розуміння істо-рії робить акцент на об'єктивності процесів, що відбуваються в суспільстві. Марксизм не заперечує суб'єктивного фактора в історії та свободи- волі, на-віть постулює той факт, що всі суспільні явища і структури виникають як результат взаємовідносин між людьми, але самі люди тут все ж таки пере-творюються лише на соціальних функціонерів, виконують роль гвинтиків в суспільному механізмі.

Намагаючись подолати «обезлюднений» підхід до суспільства, проти-лежна доктрина, що отримала назву методологічного індивідуалізму, саме взаємодію індивідів розглядає як вихідну основу соціальної організації. По-чаток такої традиції було покладено М.Вебером (він сформулював вихідні положення теорії соціальної дії) і розвинуто Т.Парсонсом. Продовжили роз-робку цієї традиції