і всі складні явища.

Індивіди постійно вступають у взаємодію в процесі праці, з метою са-мозахисту, гри, здобуття знань, народження та виховання дітей тощо. Ця взаємодія є первинним актом соціальності. Суспільство немов би нарощує-ться над взаємодією індивідів. Причому найсуттєвішою відмінністю людсь-кого співтовариства від тваринного стада є той факт, що в процесі взаємодії в людському суспільстві історично створюється розподіл соціальних ролей, коли кожна людина не тільки подібна до іншої, але й виступає разом з тим в ролі робітника, банкіра, фермера тощо. Основою взаємодії та польового розподілу є необхідність задоволення матеріальних та духовних потреб.

Суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їх цілей, бажань, думок, ві-льного вибору. Суспільство є системою спілкування, взаємозв'язків і взає-модій індивідів. Але разом з тим суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції, до розвитку за власними законами. Міжособиста взаємо-дія, що передбачає наявність регулятивних правил, норм, звичаїв, призво-дить до появи відносно самостійних і незалежних від індивідів форм суспі-льної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною та природою. Виникають об'єктивні щодо лю-дини інститути держави, права, науки, ідеології, моралі і т. ін. Саме цей ін-терсуб'єктивний простір, в якому живе і чинить індивід, визначає як його життя, так і мільйонів інших людей.

Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути проду-ктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів, ба-жань) і разом з тим незалежно від них надлюдською силою - обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від природних закономірностей. Суспільні закони, на відміну від законів природи, виникають пізніше, реалізуються тільки в свідомій дія-льності людей, складніші за механізмом дії і в значній мірі ймовірні. Це скоріше законотенденції, в їх розгортанні реалізуються далеко не всі потен-ції, можливості, а непередбачуваність багатьох подій є загальною закономі-рністю. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ складаються із зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності. Проте сам цей результат стає об'єктивною передумовою людського існу-вання. Отже, те, що має назву «соціальної детермінації», є фактом 'залежнос-ті людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із сукупної взає-модії індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людства. Тим самим закономі-рних тенденцій суспільного розвитку без діяльності людей не існує. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ті обставини.

2. Системний підхід до суспільства в соціологи'. Поняття соціальної системи

Суспільство є складним соціальним утворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові. Такі об'єкти можна досліди-ти лише засобами системного аналізу.

З тим фактом, що суспільство є надскладною системою, яка розвиває-ться на власній основі, погоджуються практично всі мислителі минулого і теперішнього часу. Але спеціальна розробка системного методу і викорис-тання його в соціології є безперечним теоретичним досягненням науки XX століття. Найбільшого поширення системний підхід в соціології набув у другій половині XX ст. (хоча системні уявлення можна знайти вже в соці-альній теорії К.Маркса). Саме як систему розглядають суспільство Т.Парсонс, Ю.Хабермас, Н.Луман, Р.Дарендорф, Дж.Тернер та інші.

Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Система -це певним чином упорядкована сукупність елементів, що створює цілісну єдність. Під соціальною системою розуміється цілісне утворення (суспільс-тво, соціальна спільнота, група тощо), основними елементами якого є люди, їхні зв'язки, взаємодії, відносини. Мікромоделлю соціальної системи є осо-бистість - цілісність соціальних рис, характеристик, якостей індивіда як члена суспільства, групи, спільноти.

Основними характеристиками системи (в тому числі соціальної), що враховуються системним аналізом і стають вимогами даного підходу, є на-ступні:

1. Система внутрішньо упорядкована і диференційована, має багаторів-неву ієрархічну будову (частини, елементи, відносно самостійні підсистеми), причому її структура історично змінна. Елементами соціальної системи є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути та організації.

2. Кожна соціальна система може бути елементом більш глобального соціального утворення.

3. Система завжди більша від суми складаючих її елементів. Тут діє так званий «ефект складання»: наприклад, проста сума певних дій індивідів пе-реростає в суттєво нову, системну якість - соціальну життєдіяльність, яка не може бути зведеною до індивідуальної життєдіяльності. Суспільство - не сумативна, а цілісна система, через взаємодію своїх елементів вона має таку якість, якої не має жодний її елемент.

4. Будь-яка система має певний системоутворюючий фактор (або їх мо-же бути декілька), що обумовлює змістовну сторону системи, її структуру, сітку законів і відносин між елементами.

5. Система орієнтована на саморозвиток, спроможна на постійне власне, самозбереження та відтворення.

Системне дослідження об'єднує різноманітні знання про об'єкт в цілісну теоретичну систему. Системний підхід дає можливість аналізу суспільства в єдності трьох аспектів - генетичного (або історичного), структурного і фун-кціонального, - відповісти на питання про походження, історичні умови