Чікагська школа, використовуючи ідеї нової (тоді!) науки екології, стверджувала, що просторово-часові взаємовідносини людських істот детермінуються селективними, дистрибутивними і акомодативними силами середовища мешкання (Р. Макензі). Ідеї Р. Парка, Ю. Берджеса і Р. Макензі пізніше розвили ортодокси школи А. Хоулі, Г. Теодорсон та інши. У Росії ідеї «міста-організму» розвивали А. Диканьський, у 1920 0 30-х роках М. Мілютін, О. Сабсович та інши теоретики «соціалістичного міста-саду».

У 1960-х роках як реакція на структурно-функціональний аналіз, біхевіоризм та символічний інтеракціонизм, які елімінували з-проміж своїх побудов будь-які матеріальні (фізичні) явища, виникла соціологія екологічних проблем. Це насамперед концепція «екологічного комплексу», яка вивчала взаємовідносини між населенням, соціальною організацією, технологією та середовищем (О. Дункан). У більш досконалому вигляду цей підхід був використан у доповідях Римскому Клубу 1972, 1992 років (Д. Мідоуз та інши), в концепції міський динаміки (Дж. Форрестер). Повсюдно розвивалася екологія окремих проблем - міста і регіону, наслідків забруднень і екологічних злигоднів, екологічної свідомості, процесів екологізації культури і способу життя і, звичайно, екологічні рухи. У СРСР особлива увага приділялась проблемам формування екологічної свідомості і громадської думки, екології міста і альтернативних поселень, громадянських природозахисних ініціатив (О. Баранов, Д. Кавтарадзе, М. Лауристін, Е. Орлова, М. Хейдметс, О. Яницький).

Розвиток екологічної думки у 1980 - 90-і роки має своїм теоретичним фундаментом «Нову екологічну парадігму» (Р. Данлеп, У. Катон, Л. Мілбрес, О. Яницкий та інши), яка фіксує непереборену залежність людини і соціальних систем від стану біосфери. Ключова проблематика - глобальні середовищні зміни антропогенного походження та їх соціокультурна інтерпретація.

2. Взаємозв’язок суспільства з природою.

На протязі XX століття хід людської історії рішуче і раптово перемінився. Суть ціх змін у тому, що за якись-небудь кілька десятків років завершився тривалий багато тисячоліть період повільного розвитку людства і насталанова динамічна епоха. Ми увесь час задаємо собі питання, що ж несе нам цей новій вік, стане чи він зоряним часом людства, чи укине нас у безодню жахів і зла. Усі переміни, власне, торкаються саме становища самої людини, яке помінялось на Землі. Якщо раніш вона була не більш ніж однією з багатьох живих істот, що мешкає на планеті, то тепер людина перетворила її у свою неподільну імперію.

З того часу як існує людство, люди завжди билися над питанням, що значить бути людиною і в чому полягає її земне призначення. Пошуки відповідей на це запитання були повсякчасно темою філософських та релігійних міркувань. Тепер, уперше в історії, з`явився новий могутній фактор, котрий необхідно приймати до уваги, і цей фактор - величезна і усе зростаюча матеріальна могутність людини. Народилось явище, котре стали називати промисловою, науковою, а частіше науково - технічною революцією. Остання, яка істотно побільшала давлення і інших, розпочалася, коли людина утямила, що може ефективно і у промислових масштабах застосовувати на практиці свої величезні науковізнання про фізичний світ. Цей процес йде зараз повним ходом і усе набирає і набирає швидкість. Той безперервний потік нових технологічних процесів, різних приладів, готових товарів, машин та зброї, який виливається з технічного рогу достатку, поглинає лише частину безперервно зростаючого обсягу наукових знань людини. Техніка, створена людиною, стала головним фактором змінювань на Землі.

Якщо соціобіотехносферу розглядати як замкнену систему, де «нічого не дається даром і усе кудись попадає» (Б. Комонер), то марксистськи, так само, як і кейнсіанськи моделі громадського виробництва потребують серйозної корекції. У індустріально розвиненому суспільстві вироблення громадського багатства супроводжується соціальним виробництвом рисків.

Проблеми і конфлікти, пов`язані з розподілом багатства, сусідствують з такими, які породжуються виробництвом, розподілянням і «споживанням» рисків (У. Бек). Суспільство усе менше детермінується позитивною логікою поширювання багатства і усе більше - негативною логікою поширювання небезпечностей. Зрештою, суспільство риску перетворюється у катастрофічне в тому розумінні, що традиційні уявлення і поняття стають неадекватними, а соціальні інститути - непрацездатними. Наприклад, фундаментальна наука швидко політизується. Більш того стає міцною політичною силою, через те що риски об`єктивно існують лише у формі знання про них. Відповідним чином політизується соціальна інтерпретація екологічного знання. Мегариски (Чорнобиль) - загальні, некалькульовані, відповідальність за них практично не визначена.

Стосовно до української ситуації більш адекватно з`являється концепція загального ризику, коли риски природного і техногенного походження, що породжені форсуванними (та, проте, запізнюючими) модернізаціями, об`єднуються з рисками соціогенного характеру. Докладно розглядаються соціальний зміст і наслідки геополітичних «середовищних» рисків, а також рисків, породжених процесами трансформації і розпаду деяких соціальних інститутів українського суспільства.

3. Розставлення соціальних сил щодо екологічних проблем

Ступінь і характер свідомості людством ціх проблем впливає на залучення різних сил у «екосоціальний процес». Історично дана проблема виникла як охорона (заповідування) територій в інтересах пануючої еліти. З`явились відповідні акти і укази, в тому числі і на Україні. Пізніше, коли унікальні природни краєвиди стали розглядатися як національне багатство, у справі створення національних парків і «пам`ятників природи» пануюча еліта стала співробітничати з ученими та іншими «освіченими класами» (даються зразки з історії США, Германії, Росії кінця XIX початку XX вікив).

У ході інтенсивної урбанізації і індустріалізації, у тому числі сільского господарства, а також зростання населення