З виникненням глобальних проблем посилилось протистояння між промисловою Північчю і аграрним Півднем планети, між індустріально розвинутими та розвиваючими країнами, між національними державами і транснаціональними корпораціями.

Докладно розглядається динаміка взаємозв`язків чотирьох головних сил, формируючих реальну екологічну політику України: екологічний авангард (його ядро - научна та гуманітарна інтелігенція), держава (її федеральні та регіональні структури), «робітники» (насамперед у ресурсодобудівних галузях) і «жителі», тобто групи місцевого населення, які відстоюють своє право на здорове та безпечне середовище свого безпосереднього мешкання.

4. Методологія екологічних конфліктів

У соціології конфлікт звичайно трактується як стимул та форма соціального розвитку. Предметом конфлікту можуть бути влада, соціальний статус, цінності, ідеологія, рівень матеріального добробуту. Конфлікт - тимчасове становище, згода - норма (Г. Спенсер, М. Вебер, Ф. Теніс, Г. Зимель та інши).

З точки зору екології, екологічної діяльності, соціально-екологічні конфлікти існували здавна, передусім у формі боротьби за ресурси та життєвий простір. Міжусобні та колоніальні війни, місцеві етнічні конфлікти, завойовницькі походи та боротьба за владу у сучасному суспільстві - усі ці конфлікти мають ресурсну підоснову.

Згодом боротьба за ресурси набирала усе більш соціально та культурно опосереднений характер. Ідеологічна боротьба, статусні і цінностні конфлікти завжди мали ресурсний «обертон», тільки тепер дефіцитом могла бути вже не тільки земля чи вихід до моря, а знання про запаси стратегічних ресурсів, про соціально або технічно освоєний простір, про геополітичні плани чи рискогенні зони. Нарешті, даний тип конфлікту може бути сконструйован чисто соціальними засобами, з використанням лідеров громадської думки і засобів масової інформації. Прикладом може служити змінювання рівня соціально припустимого риску, провокуване цими засобами (нафтовий термінал у районі Одеси).

Екологічні конфлікти носять постійний і наростаючий характер, оскільки їх «вирішування» сьогодні завжди здійснюється за рахунок природи (шляхом перенесення забруднюючих підприємств в інше місце, через те що знищення відходів потребує витрати енергії, особливо якщо мова йде про схов або перероблення радіоактивних чи високотоксичних відходів). Через те що несуча здібність екосистеми обмежена, то кожний крок її зменшення здатний викликати соціальні конфлікти.

Типовими формами розглядаємого конфлікту з`являються: теріторіальне товариство - місцева влада, завод - місто, держава - екологічні рухі і партії; значні і міждержавні конфлікти (кінофільм «Спрут-4», Молдавська трагедія, Чорнобильска драма).

На Україні, наприклад, сьогодні наростає полярізація на екологічно благополучні регіони і зони екологічного лиха.

Докладно розглядаються форми громадської участі у вирішуванні конфліктів: від «слабких» (бути поінформуванними, мати право голосу) до «сильних» (впливати на екополітичний процес або навіть контролювати його).

Висновок

Трансмежовий перенос забруднень, міждержавні екологічні конфлікти, формування міждержавних союзів (Європейське товариство, НАТО, АСЕАН), посиленнння активності транснаціональних корпорацій - усі ці процеси стимулювали інтеграцію національних та регіональних проекологічних сил і сітку глобального екологічного товариства.

На прикладах інтернаціональних зелених організацій-лідерів (ГРІНПІС, «Друзі Землі», «Земля перш за все!», Соціально-екологічна спілка) розглядаються структура і форми соціальної дії міжнародних екологічних організацій. Фактично, в їх лиці ми маємо справу з феноменом глобалізації громадянського суспільства, яке висуває принципи і пріоритети нового світового економічного та політичного порядку, альтернативні існуючим. З соціального-філосовської точки зору, формування глобального «зеленого братства» є початок практичної реалізації ідеї Ноосфери. Одночасно утілюються у життя керівний принцип колективного діяння зелених: «Думати глобально, діяти локально».

Використовуючи матеріали про діяльність Європейської спілки зелених, у котру усе тісніше інтегруються і українські екоактивісти, висловлюються потенціальні можливості такої транснаціональної кооперації: взаємне навчання, особливо способам мобілізації ресурсів; обмін ресурсами чи їх об`єднання з метою виявлення тиску на міжнародні політичні інститути (Европейський парламент, НАТО, Світовий банк); підтримка і створення сітки родиних груп; колективний опір переміщено з однієї країни в іншу рискогенних виробництв; розширення можливостей в інформуванні населення; участь у прийнятті міждержавних вирішувань і розробленні загальноєвропейських екологічних стандартів; мобілізація сил спілки на ліквідацію наслідків аварій та катастроф (Д. Рухт, В. Грант, О. Мол, О. Яницький, О. Мозгова та інши).

Зрештою, корені екологічної кризи позакладані у антропоцентристський культурі, іудо-християнський традиції (Л. Уайт), а пізніше - у раціоналізмі та утилітаризмі європоцентристської ідеології, трактуючей європейську цивілізацію як зразок, до якого повинні прагнути інши країни та народи. Відповідно, розв`язання кризи лежить на шляхах перетворення особливих, екологічних цінностей та норм, у загальні норми і цінності культури. Або, інакше, у поступовому переході від старої, антропоцентричної до нової еколгічної парадігми.

Література