Існують два основні типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск). Соціальна мобільність та її різні форми показані на рисунку. Загальні закономірності вертикальної соціальної мобільності в цілому такі:

ніколи не існувало суспільства, соціальні прошар-ки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах — політичному, економічному і професійному;

ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву. Це означає, що усе-редині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер. В історії етнокультурних спільнот виділяють ритми по-рівняно рухливих і нерухомих періодів. Демократичні суспільства найчастіше рухливіші за автократичні, проте, це правило має винятки.

Закон функціонування механізмів соціальної мобільності, тестування й відбору

Оскільки вертикальна мобільність існує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»). Найважливіші з них такі: сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організації.

У кожному суспільстві існує також особливий механізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності). Цей контроль полягає, по-перше, у соціальному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій; по-друге, у селекції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій; по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам). Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповідне місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, однак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.

До соціальних механізмів тестування, селекції й розподілу (тобто до соціального «сита» або «фільтру») належать, згідно з П. Сорокіним, ті ж суспільні інститути, які виконують, крім іншої, роль соціальних «ліфтів». При цьому сім'я, церква і школа є інституці-ональними механізмами, які перевіряють насамперед загальні здібності індивідів (психобіологічні, інтелектуальні й моральні якості), необхідні для успішного виконання спільних соціальних функцій. Інші інститути (як от політичні, економічні та професійні організації) є соціальними механізмами, які тестують і се-лекціонують спеціальні здібності індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у пев-ній галузі людської діяльності.

Сім'я є одним із найдавніших механізмів соціального розподілу членів суспільства за відповідними стратами, школа тестує переважно інтелектуальні якості індивідів, а церква — моральні й соціальні. При цьому фундаментальна функція школи полягає у тому, щоб за допомогою іспитів і спостережень визначити загальні й спеціальні здібності індивідів; а також, усунути тих, у кого відсутні очікувані інтелектуальні й моральні якості. Крім цього, усуваючи «небажаних», закрити для них шляхи майбутнього соціального просування й забезпечити таке просування для здібних учнів. В інших однакових умовах функція освітніх систем як тестуючого, селекціонуючого й розподільного соціального механізму має підсилюватися при просуванні від дошкільного виховання до початкових класів, від початкової школи — до середньої, від середньої школи — до вищої, від вищої школи — до аспірантури й докторантури. Звідси закон: школа, навіть найдемократичніша, якщо вона правильно функціонує й виконує своє соціальне завдання, є діючим механізмом «аристократизації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання й «демократизації».

Закон соціальної стратифікації

Соціальна стратифікація, згідно з П. Сорокіним, — це диференціація населення на класи й прошарки в ієрархічному порядку. Її основа й суть — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, певних цінностей, влади і впливу серед членів суспільства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні й численні, однак всі вони можуть бути зведені до трьох основних форм: політич-ної, економічної й професійної, які, як правило, тісно переплетені. Соціальна стратифікація є сталою характеристикою будь-якої соціально організованої спіль-ності, розрізняючись якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації виражає висоту й профіль «соціальної будови» (відстань від її основи до вершини, крутизна і похилість схилів соціальної піра-міди), а предметом якісного аналізу є внутрішня структура соціального конусу, його цілісність і внутрішня організація.

Будь-яке суспільство, переходячи від первісного до більш розвиненого стану, виявляє посилення нерівності, що виражається у змінах висоти й профілю соціальної піраміди. При цьому в нормальних соціальних умовах конус розвиненого суспільства коливається в певних межах і його форма відносно постійна. У надзвичайних обставинах (наприклад, соціальна революція) ці межі можуть бути порушені, і профіль стратифікації може стати або дуже плоским або дуже опуклим. Якщо «плоске» суспільство не гине, то «площина» швидко витісняється посиленням «опуклості». Якщо ж нерівність стає занадто сильною і досягає точки перенапруги, то верхівці суспільства судилося бути зруйнованою або скинутою. Звідси закон: у будь-якому суспільстві й у будь-які часи відбувається боротьба між силами стратифікації й силами вирівнювання, перші