М.Туган-Барановський дійшов висновку, що тільки найбідніші борються за “чисте” існування. Люди значно більше прагнуть до багатства як шляху до влади, ніж навпаки. Духовну діяльність людини трактувати з точки зору теорії класової боротьби не можна. Людина є мірою всіх речей. Класовий інтерес є критерієм доброти, істини і краси. Він писав: “Вчення про класову боротьбу є неправильне розповсюдження на всю сферу історії людства деяких уявлень, правильних відносно значно вужчого кола явищ. Ні тепер, ні раніше історія людського суспільства не була історією тільки боротьби класів, і протилежне твердження Маркса і Енгельса слід визнати величезною помилкою”.

Отже, підсумовуючи розвиток української соціології у початковий період (протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст. – до першої світової війни), приходимо до висновку, що ряд видатний вчених досліджували і публікували свої праці із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії. Ні один з них не дав повної теорії суспільства та його суті, досліджуючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Основного завдання – побудувати чисто теоретичну чи конкретно-соціологічну систему – вони перед собою й не ставили. Свою увагу вони зосереджували на засвоєнні суспільною думкою України західних соціологічних теорій і поширенні соціологічних поглядів серед широких верств. Цьому сприяли часопис М.Драгоманова “Громада” (Женева), журнали “Философский трехмесячник” і “Своє слово”, які редагував О.Козлов, “Часопис правничий” та ін. Багато праць соціологічного характеру публікувались у “Студіях з поля суспільних наук і статистики” Наукового товариства ім.Шевченка у 1902-1912 рр. При цьому видані НТШ об’єдналася група дослідників соціологічних проблем і соціографів: В.Охрімович, В.Старосольський, В.Левитський, В.Панійко, М.Лозинський, М.Гетер та ін.

Основний підсумок початкового періоду полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити. Після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства в перших десятиліттях українська суспільно-політична відродженська думка стала перед переконанням: відродження народу як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики – куди і якими шляхами повинен йти народ – може знайти своє вирішення саме у соціології.

4. Соціологічні погляди М.Грушевського

Значний внесок у подальший розвій української соціології зробили такі видатні українські вчені, як М.Грушевський, Б.Кістяковський, С.Дністрянський, М.Туган-Барановський та ін.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М.Грушевський (1866-1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод, розроблений на рубежі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом.

У праці “Початки громадянства” він критикував суперечливі теорії про початкову суспільну еволюцію, застосовуючи для порівняння і українські матеріали.

Видатним репрезентантом групи українських соціологів, які досліджували право насамперед як суспільне утворення, був Б.О.Кістяковський (1868-1920 рр.).

Б.Кістякіський дійшов висновку, що перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу, які відрізняють його від світу природи.

Близько до зазначеної групи українських соціологів стояв і С.С.Дністрянський (1870-1935 рр.).

Соціальні зв’язки, на його думку, виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб.

Вагомий внесок у розвиток української соціології зробив видатний вчений-економіст, мислитель і патріот М.І.Туган-Барановський (1865-1919 рр.), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях “Основи політичної економії”, “Суспільні основи кооперації”, “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, “Психологічні фактори суспільного розвитку” та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті.

На думку М.Туган-Барановсього, виробництво безпосередніх засобів до життя, що становить господарську діяльність, є нижчою сходинкою драбини, яку утворює різноманітна діяльність людей.

Вважаючи себе прихильником соціалізму, зокрема етичного соціалізму, М.Туган-Барановський критично ставився до марксистської теорії класової боротьби і концепції суспільного класу.

М.Туган-Барановський дійшов висновку, що тільки найбідніші борються за “чисте” існування. Люди значно більше прагнуть до багатства як шляху до влади, ніж навпаки.

Отже, підсумовуючи розвиток української соціології у початковий період (протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст. – до першої світової війни), приходимо до висновку, що ряд видатний вчених досліджували і публікували свої праці із суспільних наук, що безпосередньо стосувалися проблем соціології. Однак ці праці не були побудовані на наукових принципах і на методології новітньої соціологічної теорії.

Основний підсумок початкового періоду полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити. Після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства в перших десятиліттях українська суспільно-політична відродженська думка стала перед переконанням: відродження народу як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики – куди і якими шляхами повинен йти народ – може знайти своє вирішення саме у соціології.

Література

1. М. Грушевский «Історія України», К. 1992р.

2. «Совість української державності: нарис політичної біографії М. С. Грушевського», Відродження, 1993р., №1,2

3. «М. Грушевський – світоч української державності», Право України, 1996р., №7.