РЕФЕРАТ

на тему:

„Розвиток соціології в радянській Україні”

План

1. Загальна характеристика соціології радянського періоду в Україні.

2. Українська соціологія пожовтневого періоду.

3. Особливості розвитку української соціології в радянський період

4. Вітчизняна соціологія та соціологічні праці українців за кордоном ХХ століття

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялось у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге — у тісному поєднанні з національновизвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спадщиною славетних представників українського суспільства.

Проте здобутки українських соціологів погано відомі, бо навіть у часи всіляких «відлиг» радянська історіографія замовчувала імена видатних українських учених, які працювали в царині соціології. У такий спосіб, як слушно зауважує відомий український соціолог Л. Кондратик, офіційна пропаганда намагалась прищепити думку про незначущість надбань української соціології, а то й про їх брак. Л. Кондратик у своїй книжці «Історія соціології України в іменах» (1996) спробував систематизувати доробок українських соціологів минулого.

Сучасна соціологічна наука ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох українських учених XIX ст. минулого, котрих можна назвати засновниками вітчизняної соціології. їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження торували , шлях соціологічній думці в Україні і посіли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі.

Вивчення української соціологічної спадщини дає змогу ліпше зрозуміти стан сучасної вітчизняної соціології, її роль і значення у розв'язанні проблем розбудови громадянського суспільства в Україні.

1. Загальна характеристика соціології радянського періоду в Україні.

Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори:

майже повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень;

відсутність самостійного статусу соціології як науки та її обожнення з історичним матеріалізмом у плані вихідних методологічних засад;

постійний політичний ризик іноваційної соціології;

протидія соціологічним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному грунті, а з другого – на патріотичному, коли більш-менш об’єктивні наукові розвідки, які відхилилися від партійної лінії, діставали ярлика „націоналістичних”;

застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність самостійних методичних засобів соціологічного аналізу;

обмеженість державної соціальної статистики та часто її недостовірність;

бідна матеріально-технічна база соціології, брак найновішого обладнання, електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерів;

відсутність належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі і за кордоном;

нерозвинутість наукових зв’язків із зарубіжними соціологами.

До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались. Виразно позначилась непідготовленість працівників органів управління не тільки до самостійного висунення замовлень для соціологічної науки, а й до кваліфікованого співробітництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику.

2. Українська соціологія пожовтневого періоду.

Українська соціологія пожовтневого періоду розвивалася переважно в діаспорі. У становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо в Україні в післяреволюційний час можна виділити чотири періоди. Перший розпочався після 1917р. і тривав до початку 30-х рр., другий можна датувати 30—50-ми роками, третій — 50—80-ми, четвертий — із середини 80-х рр. XX ст. до наших днів.

Українська соціологічна думка в післяреволюційний період перебувала під впливом ідей марксизму. Уже з перших днів радянської влади постало питання про опрацювання соціальних теорій нового суспільства на основі проведення емпіричних соціологічних досліджень. У травні 1918 р. з'являється проект постанови Раднаркому «Про соціалістичну академію суспільних наук».

Перший в історії України спеціалізований соціологічний заклад — Міжнародний інститут соціології і права — було організовано в 1919 р. на базі Київського юридичного інституту, але він проіснував лише рік.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося логікою розвитку самої соціологічної думки. Нова державна система породжувала й нові соціальні явища, тлумачення сутності та природи яких не було й не могло бути в зарубіжній соціології. Відчувалася гостра потреба в практичних рекомендаціях щодо розв'язання багатьох економічних, організаційних та соціальних проблем, зокрема, відродження та реконструкції промислових підприємств. З'явилася цілком нова галузь науки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці, які мали замінити популярні на той час за рубежем «тейлоризм» і «фордизм».

Велике значення у становленні цієї галузі знань мали праці російського вченого Олексія Гастєва. На його думку, що сформувалася під впливом західноєвропейського позитивізму, наука про організацію праці має створюватися на стику соціальних і природничих наук. В останніх вона запозичує точні експериментальні методи, орієнтацію на вивчення реальних фактів.

Зважаючи на реальні потреби виробництва, О. Гастєв пропонував замінити стару теоретичну соціологію прикладною «соціальною інженерією». Ішлося про заміну статусу соціологічної науки, її предмета, цілей і завдань. Характеризуючи нову науку, О. Гастєв у своїй праці «Як потрібно працювати» писав, що в соціальній сфері має наступити епоха точних вимірювань, формул, креслень, контрольних калібрів, соціальних нормалей. Зважаючи на захоплення сентиментальних філософів невловимістю емоцій людської душі, учені повинні поставити проблему повної математизації психофізіології, економіки, щоб можна було оперувати певними «коефіцієнтами» збудження, настрою, втомлюваності, прямими і кривими економічних стимулів.

У цей самий час інший відомий учений з питань НОП Н. Вітке звернув увагу на те, що керівництво технічними процесами переміщується до інженерів, які використовують методи наукового аналізу, спостереження, експеримент. На його думку, наука є тою силою, яка концентрує досвід і знання, упорядковує їх у логічні формули і наукові узагальнення.

На думку сучасного російського соціолога Альберта Кравченка, з позицій нинішнього розуміння Н. Вітке у своїх наукових поглядах тісно наблизився до відкриття економічної соціології. Товар він