Отже, у 20—30-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соціологічну науку. Однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. її розвиток стримувався насамперед через політичні обставини.

Дореволюційний досвід соціологічної роботи повністю відкидався. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретичних дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

3. Особливості розвитку української соціології в радянський період

Особливістю розвитку української соціологічної думки є те, що він за часів колишнього СРСР відбувався під сильним ідеологічним тиском і за свідомого гальмування дослідницьких міркувань, штучного роз'єднання вчених на тих, хто працював на батьківщині, і тих, хто був змушений перебувати в еміграції. Проте вільний від ідеологічного тиску розвиток української соціологічної думки за кордоном мав вагомі результати — з'явилися соціологічні праці, які стали науковою класикою.

Як справедливо стверджує відомий сучасний вітчизняний соціолог В. Танчер, доробок учених з України міг бути значно більшим, коли б у 20-ті рр. XX ст. значну їх частину не було «витіснено» за кордон, а соціологічну науку, по суті, було ліквідовано як непотрібну у світлі «раз і назавжди» відкритих марксистсько-ленінських законів суспільного розвитку.

У 30-ті рр. — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого тогочасного суспільства, а історичний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні дослідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були винесені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою зруйнування і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не потрібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціологічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. На соціологію наліпили ярлик «буржуазної науки», вона втратила самостійність, а незабаром перестала існувати як соціальний інститут. Окремі соціологічні проблеми досліджувалися в рамках суміжних дисциплін: історичного матеріалізму, психології, статистики, демографії.

Період 30-х—кінця 50-х рр. характеризувався браком інтересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологічних. Майже не було спроб систематизувати дослідження, спрямовані на формування соціології як науки. Причинами цього були, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, «марксистську» соціологію, а також недостатній зв'язок соціологічних знань із суспільною практикою.

Вітчизняна соціологія того часу була в цілковитій ізоляції від світової науки. Ігнорувалося будь-яке знання, котре не відповідало марксистсько-ленінському тлумаченню соціальної реальності, культивувалася нетерпимість до інакомислення. Вітчизняні соціологи не могли використати всього того, що було створено світовою наукою. Бракувало і фактичного матеріалу, бо суто соціологічні дослідження в СРСР заборонялися.

Зі зміною політичної ситуації в кінці 50-х — на початку 60-х рр. XX ст. розпочинається відродження соціології. У цей час проводяться соціологічні дослідження впливу НТП на соціально-професійний склад робітників, їх ставлення до праці. Широкого розвитку набуло соціальне планування. Плани соціально-економічного розвитку розроблялися для підприємств, міст, цілих регіонів. Це сприяло вдосконаленню методики соціологічних досліджень, отриманню практичних навичок цих досліджень соціологами-самоуками. Було одержано багато фактичного матеріалу про реальну соціальну дійсність у СРСР.

Від 1968 р. соціологія розвивається в Україні як окрема наука. У складі Інституту філософії Академії наук почав функціонувати підрозділ соціології, стали широко друкуватися соціологічні розвідки, поновилося видання часопису «Філософська та соціологічна думка», що його було започатковано 1927 року. Починаючи з 1989 р. часопис видавався українською і російською мовами. У ньому висвітлювалися питання методології та методики соціологічних досліджень, соціальної статистики, історії розвитку соціології, досягнень вітчизняної та світової соціології, соціологічного відображення процесів демократії та інших реалій нашого суспільства.

Історія розвитку української соціологічної думки відтворює не лише загальні закономірності становлення соціологічного знання, а й віддзеркалює вітчизняні проблеми. Українське суспільство потребує об'єктивного тлумачення власної природи, своєї ролі й місця у світовій цивілізації.

У середині 80-х р., з початком революційного оновлення суспільства, усвідомлюється нагальна потреба в соціологічних дослідженнях, змінюється ставлення до соціології, суттєво переглядається багато усталених у радянській науці поглядів на суспільство. Це зумовлювалося передовсім необхідністю наукового осмислювання сучасних трансформаційних соціальних процесів. 90-ті рр. в розвитку української соціології позначені її інституціалізацією як однієї з провідних суспільних наук.

Яскравим виявом цієї тенденції було створення самостійного Інституту соціології в системі Академії наук України. Першою соціологічною установою в Україні був створений наприкінці 60-х рр. XX ст. відділ методології і техніки соціологічних досліджень в Інституті філософії АН УРСР, який очолив відомий філософ М. Попович. З 1983 р. це вже відділення соціології Інституту філософії, а з 1990 р. — Інститут соціології. Посаду першого директора Інституту соціології обіймав академік Ю. Пахомов, а в 1982 р. його місце заступив відомий фахівець з питань економічної соціології В. Ворона.

Головна тематика досліджень Інституту соціології — виявлення закономірностей і тенденцій розвитку українського суспільства в національному й міжнародному контексті; осмислення й узагальнення досвіду перетворення колишнього (тоталітарного) суспільства в насправді громадянське суспільство; вивчення особливостей соціальних відносин та поведінки різних верств населення в різних сферах життєдіяльності суспільства. Метою цих досліджень є визначення типу суспільства, механізмів соціальної інтеграції і диференціації, ознак суспільних трансформацій тощо. Учених інституту цікавить: в якому суспільстві ми живемо і яке суспільство будуємо.

У діяльності інституту органічно поєднуються теоретико-методологічні розробки з широкомасштабними емпіричними дослідженнями. З року в рік проводяться загальнонаціональні опитування, які фіксують динаміку соціальних показників розвитку України.

4. Вітчизняна соціологія та соціологічні праці українців

за кордоном ХХ