7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.

Висновок

Останнім часом у західних країнах спостерігається створення позадержавних (квазідержавних) структур і активне поповнення їх представниками найновішого покоління свого класу (служба зайнятості населення, органи соціального захисту, освіта і культура в державному вимірі, наукові дослідження і технічні розробки). Але основним критерієм залишається владна позиція. Тому найбільше тяжіння серед шукачів викликають державні і адміністративні посади, а також діяльність профспілок, особливо останнім часом.

Аналіз свідчить, що структурні зрушення в промислово розвинених країнах досить суттєві. Проте до соціально однорідного суспільства вони не призвели, навіть якщо проблему тлумачити не в марксистському (соціальна рівність), а в структурно-функціональному вимірі (існуючі відмінності між стратами є результатом справедливої соціальної мобільності). Тут швидше можна приєднатися до думки англійського соціолога Е. Гідденса (автора широко відомої праці “Соціологія: підручник 90-х років”). Він не погоджується з тими дослідниками, котрі вважають, що класи зникають з історичної арени. Можливо, зауважує він, ці відмінності помітні дещо слабше, аніж це було в минулому столітті. Але існує, на його думку, ряд соціальних сфер, де класовий розподіл залишається очевидним. Навіть фізичні відмінності людей все ще корелюють їх класове становище. Представники робітничого класу і сьогодні мають менший середній зріст і вагу, більш високу дитячу смертність, повільніше дорослішають у фізичному і соціопсихологічному відношеннях, частіше хворіють хронічними недугами, помирають у молодшому віці. Основні форми психічного і розумового розладу спостерігається саме серед представників цієї соціальної групи. Дані конкретносоціологічних досліджень свідчать, що жертвами цих обставин стають насамперед підростаючі покоління. А це значить, що такі тенденції збережуться і в найближчій перспективі. Порівняльний аналіз робітничих регіонів показує, зокрема, що тут усі соціальні індикатори значно гірші, аніж у суспільстві в цілому: нестабільна сім’я, більше розлучень, безбатьківщина (серед шахтарських сімей незаконнонароджених більше 20 %, у загальній популяції – 8 %, у заможних верствах населення – 3 %). Кожні 100 шахтарських сімей нараховують 280 дітей, з яких більше третини є правопорушниками. Діти із шахтарських сімей при обстеженнях демонструють низьку квоту інтелекту, слабку загальну структурованість особи, схильність до негативного (ситуативного) задоволення потреб. Вони користуються бідною в лінгвістичному відношенні мовою (звужувальний код), не вживають абстрактних виразів, не схильні до концептуалізації дійсності. Характер не постійний, поведінка імпульсивна, в ціннісних орієнтаціях переважає агресивний егоцентризм та інфантилізм. Недовірлива агресивність до навколишнього оточення супроводжується замкненою пасивністю, відчуттям приреченості, соціальної непотрібності та беззахисності (див. “Застосування психосоціальних і педагогічних засобів до юних девіантів робітничого походження”. – Ніон, 1971). Досліджуючи 2000 шахтарських сімей у США, американський соціолог С. Глюкк прийшов до аналогічних висновків (див. Міжнародні дослідження в криміналістиці. – 1969. – № 8. – С. 243).

Маркс, на думку Е. Гідденса, мав рацію, стверджуючи, що на більш низьких рівнях соціальної ієрархії і в розвиненому промисловому суспільстві будуть накопичуватись бідність, відчуження праці, жорстокість, людська деградація та інші ознаки постійності та живучості бідності як такої. Але він помилився, за автором, передбачаючи, що прибутки більшості населення залишаться надзвичайно низькими, а меншість буде все багатшою і вужчою. Відбулося певне поліпшення соціального становища середніх прошарків, чого Маркс передбачати не зміг.

Е. Гідденс вводить ряд соціологічних змінників, які дозволяють операціоналізувати дещо невизначене поняття класу: відношення до власності як показник не може бути використане, тому що воно в сучасному промислово розвиненому суспільстві ніяким чином не характеризує суспільний стан і прибуток у зв’язку з корпоратизацією та акціонізацією найбільш суттєвих галузей економіки.

Зрозуміло, що достовірну інформацію щодо розподілу суспільного багатства отримати досить важко. Статистика в цьому відношенні не дуже корисна, замаскована і втаємничена. Багаті люди не публікують даних про свій майновий стан